Мотря

тіло не старіється. Жінки липнуть до нього, як мухи до меду, а він не дуже-то й відганяється від

них. Любить, кажуть, жінок. Та як їх не любити?"

Вартовий сердюк згадав своїх знайомих дівчат у рідному селі.

— То ж то ніч! — сказав і похитав головою. — Гарна ніч. Дощик потішив землю, і тепер

знову погода.

А дійшовши до другої будки проти другого утла гетьманського двірця, повернувся цілим

оборотом управо й дальше думав:

"У нас, на Полтавщині, ще кращі ночі від тутешніх. Куди куцому до зайця! В нас як

визвіздиться небо, як запахнуть липи, як дихне скошеним сіном від левад, то хоч минайся.

Кудись тебе пре, кудись тобою гонить, спокою собі знайти не можеш. А дівчата!" — і він кріпко

притис довгий і важкий кріс до серця.

Зітхнув... "Тю! Отеє моя дівчина, отеє моя дружина, мабуть, до суду-віку. Нині на варті

стій, а завтра, може, в бій, такий світ мій! Гіркий світ мій!"

Нараз око його звернулося на одно з серць, прорізаних у дерев'яній, густо цвяхованій

віконниці.

— Не знати, чи попав би я туди кулею? Мабуть, попав би...

І якийсь дивний голос нашіптував йому: "Ану, спробуй! Може, хованця вб'єш, а може, і...

його... Не поставлять тебе більше на варту, не поженуть у похід, підеш у свою Полтавщину і не

кріс тулитимеш до серця, а кого схочеш-спробуй"

Вартовий перехрестився і сплюнув наліво, бо направо не годиться, з правого боку ангел-