Мотря

військом преславним Запорозьким ні під царем, ні під королем, ні під ханом, ні під жодним

ворогом нашим не загинули, лиш осталися вольними і незалежними однині і довіку віков!

— Амінь! — повторили усі, цілуючи хрест і кланяючись гетьманові у пояс.

— Відкинь цей камінь, відкинь! — лунав могучий голос понад вулицями потонулого в

глибокому сні Києва.

— Сталося! — сказав гетьман і, втомлений, повалився у крісло.

НІЧ

Крізь серця, прорізані у віконницях гетьманської спальні, вибігали й клалися на дошку

здовж валу вузькі смуги світла, ніби довгі, блискучі шпильки.

Вартовий сердюк, що цею дошкою ступав туди й назад, вибиваючи сильно чобітьми, щоб

було чути, що він не вснув, за кождим разом жмурив очі, перетинаючи ті світляні смуги.

Це бентежило його. "Гетьман не спить, — говорив сам до себе. — І чого б то йому не

спати? Повечеряв смачно, попив доброго вина, постіль м'яка, самі лебедині пухи, коли б так на

мене, то мене і рідний батько не добудився би. Мені щоб де в сіно заритися або й так, на мураві,

на бурці, то спав би, а його й на пуховиках сон не береться".

Доходив до вартової будки, повертався цілим оборотом уліво і, вважаючи, щоб не

зсунутися з дошки, дальше йшов, вистукуючи ногами.

"В кого совість чиста, в того й сон здоровий... Наш гетьман, кажуть, чортові душу

запродав... Або я знаю?.. Так говорять. Може, вороги таке придумали, бо в нього ворогів, як на

голові волосся... Кажуть, хованця собі тримає, той його якимись мастями смарує, і від того його