Мотря

Мотря, хоч як годила своїй мамі, не могла її прихилити до себе.

Любов Федорівна не хотіла жити з донькою під одним дахом і залишила її на замку.

Кочубеї переїхали до другого двору, що був на батуринському подвір'ї.

Сумно й скучно було Мотрі на замку.

Розважали її дівчата. Особливо прихильна й вірна своїй панночці Мелашка. Синьоока,

вертка, швидка, нагадувала весняну пташку. "Мелашка-пташка", — називали її.

Гетьман проживав у Бахмачі. Він часто посилав свого слугу Дем'яна до генерального

судді то з дарунками, то мз листом. Дем'ян переходив вулицею, поруч того двору, котрому жила

Мотря.

Тоді задихана Мелашка прибігала до своєї панночки ніби байдуже, між іншими новинами,

доносила їй, що Дем'ян від гетьмана пішов.

— Так що з того? — питала Мотря.

— Та ніщо, прошу ясної панночки, пішов і щось багато поніс.

Але вечером тої днини Мотря виходила в сад і проходжуалася стежкою коло частоколу.

Крізь щілину висувалася рука, Мотря казала: "Спасибі їм, Дем'яне!" — і ховала лист за

корсетку, а в Дем'янову руку сунула свій листок.

Дем'ян поступав ще до шинку, щоб зачути городських новин, а тоді конем, що за той час

добре відпочив собі, вертав до Бахмача. Мотря бігла у свою світлицю, світила свічку,

зачинювала їда засув і на защіпку двері й читала гетьманове письмо. Гетьман писав гарно,

навіть дуже гарно. Називав Мотрю своїм серцем, пташкою і величав "Вашою Милостею". Від