Мотря

той хлопець і помер. Кажуть, що вона...

— А тая паня, те видиво! Кажуть, що вона перед великим нещастям остерігає.

— Хто такий?

— Не знаю, — відповіла Мотря, бо їй вже забагато було такої розмови.

ЗРИВ

Взяли перші морози, і впали перші сніги. У старім низькім дворі зробилося ясніше й

веселіше. В коминку горів цілий день огонь, вечером дівчата пряли та співали пісень. Мотря

вишивала або читала книжку. Заки пішла спати, дивилася у вікно. Треба було відхукати шибки,

розмальовані казковими квітками, щоб побачити темно-сивє небо, засіяне незчисленними

зорями, і мовчаливі дерева, а котрих, як білі подушки, нависав сніг. Мотря дивилася в сторону

Бахмача. Пригадувала собі, як була малою дівчинкою і як тітка розказувала їй казки. Одну з них

добре затямила Мотря.

...Була раз гарна королівна, а мати її, королева, не любила доньки, зачиняла її у вежі на

острові, серед глибокого озера. І жила вона там, скучаючи і томлячися вельми. Аж приїхав

королевич із-за сьомої ріки, із-за дев'ятої гори. Побачив її крізь заґратоване вікно і сказав собі:

або з нею . життя, або без неї смерть. І став конем своїм докола озера вганяти, шукаючи доступу

до вежі. Але доступу не було. Скрізь глибока, чорна, мертва вода, без відпливу. Так він дві ночі

їздив, а на третю вскочив у воду конем і до вежі доплив. Решітку руками розірвав, бо залізо від

сліз королівної перегнило іржою. Вхопив, посадив перед собою на коня, женуть. "Не

оглядайтеся! — каже до них кінь, — бо буде і вам біда, і мені нещастя". Але королівна не