Мотря

над рів сажень зо три завширшки й завглибшки спускають зводжений міст, і валка виїжджає на

майдан.

До Кочубеєвого старого невеликого двору недалеко. Валка зупиняється. Вози з тягарами

роз'їжджаються набоки, повози сунуться вперед і заїжджають перед ступені ґанку. У дворі

освітлені всі вікна. Гайдуки зі смоляками увиваються від ґанку до повозів. Просвічують дорогу.

Вносять хорого чуру з повозу, за ним іде Мотря. Співають треті півні.

РІШЕННЯ

— Це не так, як тобі здається, Пилипе, не так. Ти поверху судиш короля Карла і легко

його собі важиш. Я його в вічі не бачив і не балакав з ним, але по ділах його і по тому, що про

його люди говорять, бачу, що це великий чоловік. А, кажу тобі, зрозуміти велику людину — це не

горіх розкусити. Зі звичайним чоловіком бочку солі з'їш, заки його збагнеш, — а що ж про

великого казати?

Гетьман лежав на білій постелі, тримаючи в руці якусь французьку книжку; Орлик біля

нього стояв.

— Сідай, Пилипе, не томи даром ніг. Так... Ти кажеш, Що Карло авантюрник. А хто ж тоді

був Олександр Великий, Цезар, хто Валенштейн і наш Богдан Хмельницький? З чим вони

починали, де була тая правна підстава до починів не на людську міру? Хто давав Богданові

Хмельницькому повновласть починати війну з поляками? Без гроша, без оружжя, він з мотикою

поривався на сонце. А повелось, так тоді весь народ упав ниць перед ним батьком своїм назвав,

своїм Мойсеєм.