Мотря

— Вір собі і ділу.

— Важко якось. Дуже скрутні часи.

— Неважко жити в погоду, але перетривай негоду! А може, ти влюбився в Петра?

— Противний він мені. Демон, не чоловік. — Оба глянули на двері, і Орлик шепотом

говорив дальше: — Я певний, що він тільки того й чекає, щоб дорешти поневолити Україну. Як

сарану, своїх людей на нас наслав, а по війні порядки московські наведе. Знищить старшину.

Ніби тому, щоб не притіснювала робочого люду, а на ділі для того, що старшина незалежність

боронить, хоч і не вся. Одними других побиває. На знищення України це найпростіший спосіб.

Відділити поспільство від панів, поріжнити цих останніх, довести до загальної боротьби, а тоді

всіх узяти в свою кріпку руку.

Гетьман не зводив очей з Орлика, а коли цей скінчив, спитався:

— А коли би ти був на місці Петра, чи робив би інакше?

— Мабуть, ні.

— От бачиш. Не треба ж нам винуватити царя. Винуймо себе самих. Бо коли ми не

поправимося, то прощені за це не будемо... Ти знаєш, я присягався на хрест святий, що,

незважаючи на себе і на своє приватне добро, робитиму так, щоб Україну довести до ладу і щоб

вона зробилася вольною.

— Дай Боже сповнити вашій милості це велике діло.

— І я кажу, дай теє, Боже! Але ж. вам треба вірити, що я не чого другого бажаю. Треба

вірити гетьманові. А ви, як бачу, підступаєте до мене з усякими гадками. Не кажете ясно, але