Мотря

нема, і треба добре дути на жар, щоб огонь у полі розгорівся. Печені губи не летять до груби.

Гадаєш, я не бачу, що перетягаю струну? Відтягаю багато рук від плуга до шаблі? Треба. Не

мені треба, а Україні. Наш край великий, він потребує великого війська. В тім-то й біда, що

Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на

безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом. Орлик підніс

угору брови, ніби не розумів.

— Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави.

Орлик здвигнув бровами. Вони насунулися на очі, а між ними думка вигребла два глибокі

рівці. Орлик передумував гетьманські слова.

— Ти не спудей, щоб тобі довго толкувати. Розтолкуєш собі сам.

Орлик хотів щось казати, але здержався.

— Говори!

— Краще послухаю.

— Мудра ти голова, Пилипе, і — хитра. Боюся, чи не лукавиш зі мною.

Орлик зірвався з місця:

— Ваша милосте. Богом клянуся...

— Ну, ну! Сідай! — і гетьман потягнув свого писаря за полу. — Я тобі вірю, але ти не

дивуйся, що не вірю сліпо. Не на те я тільки віку пожив і тільки світу пізнав, щоб бути

легковірним...

Хвилина тишини. Чути було, як тікав годинник.