Мотря

Генеральний суддя був утомлений дорогою, а нагла зміна погоди погано відбивалася на

його здоровлю. Треба було одну днину відпочити в гостинній сотниковій хаті. Мотря мала досить

часу, щоб передумати ще раз усе те, що вона останнім часом пережила. Освідомилася. З

багацької химерної панночки стала людиною тямущою. Рвалася до праці разом з тими, що

хотіли покласти раз, кінець тому чужому нахабству. Не сумнівалася, що гетьман теж не когось

другого бажає, тільки до своєї цілі він іде обережно, знаючи, з яким ворогом у його діло. Розуміє

він, що діється краю. У численних походах не одно бачив. І писаних "суплік" приходить до нього

чимало. Неможливо, щоби серце його не чуло людського болю.

Не могла того Мотря сказати про свого батька й маму. Батько був дуже милосердний. З

порожніми руками мало кого відпускав від себе. Чому ж тоді він ніби байдуже ставиться до тих

оповідань про знущання царських людей над нашими? Хмарить брови, видно, що воно йому

немиле, але ані словечка свого гніву не скаже. Мотря певна, що батько як чоловік відчуває не

менше від других тую зневагу, тільки як політик має іншу якусь думку.

На тую тему вона довго балакала зі своєю тіткою, з котрою їй довелося спати в одній

кімнаті в сотниковому дворі. І не окривалася з думкою, що, мабуть, тут є два сторонництва —

одно, яке хоче йти на руку цареві та сліпо слухати його, а друге, що прагне визволення України.

Це роздвоєння дуже її турбувало, бо не бачила від нього добра ні для загалу, ні для одиниць.

Чого ж доброго могли сподіватися від царя українські пани, коли він не скривався зі своєю

неохотою до панства взагалі і принижував його де міг та носився з гадкою геть усунути

українських старшин, а завести новий військовий устрій? "Коли він, — думала Мотря, —