Мотря

ніби махали на людей, щоб їх оборонили перед ненажерною птицею.

Але люди показували на роздоріжжя пальцями, полохали галок, кидали солому і їхали

дальше.

Мотрина карета ззаду — спорий шматок поза колясою Кочубеїв.

Мотря казала здержати коней і просила челядь, щоб поховали трупа. Не годиться

християнського тіла давати на поталу птиці. Може, він і неповинною смертю погиб, може, це

московські харцизи нашого чоловіка вбили, — як же так збавляти його останньої християнської

прислуги? " Челядь скоренько викопала яму і одною рукою затикала ніc, а другою волікла трупа

до ями. Засипали й зарівняли слід, щоб мати сира земля прийняла безталанні кістки, а люди

щоб не турбували їх більше. Мотря клякла та змовила молитву. — Може, й над нами

змилосердяться так якісь добрі люди...

Челядь вернула до возів і до коней, і валка посунулась вперед, доганяючи решту

товариства.

Старим панам про ці похорони ніхто й не згадував, бо боялися, щоб ясна паня не

сердилася на челядь, що потурає примхам химерної панночки. Челядь звичайно знає характери

своїх панів краще, ніж панам здається.

Коли було б гарне врем'я, то спочивали б у полі. Можна це було і в дощ зробити, бо були

відповідні шатра, але дібратися до них із повозів по розмоклій дорозі не було легко. Тому-то й

доводилося накладати дороги, щоб добиртися до заїздного двору. Тут розтаборювалися на дві-

три години, добували харчі, гріли, варили, направляли, що, де, у якому возі попсувалося, і їхали