Мотря

дальше в напрямі Ромнів.

Ночувати доводилося по старшинських хуторах і дворах. Наперед посилали туди козаків

спитатися, чи господарі приймуть пана генерального суддю з його дружиною і донькою та

прислугою під свою кришу на ніч. Господар, замість відповіді, сідав на коня і їхав знаменитому

гостеві назустріч, прохаючи його, щоб не минав його низьких порогів і щоби своєю

високошановною особою зробив честь його хаті.

Ціла валка повертала зі шляху у старшинський хутір, котрий оживав нараз, добуваючи

всіх зусиль, щоб задовольнити несподіваних гостей.

В курятнику чинилася різня, приходилося збавити життя і якого молодого веприка, і в

сотниковій хаті являлася така вечеря, як коли б він доньку за полковника віддавав.

Грішили люди не одним, але гріха негостинності дуже остерігалися, бо негостинних мали

тоді в погорді.

За доброю вечерею виявлялося, що пан сотник бувалий чоловік, уміє не тільки гостити

подорожних, але й розважати та розвеселити їх оповіданнями про свої пригоди та дотепними

жартами, до котрих тоді козацтво, від рядовників до генеральних старшин, дуже було охоче.

Сотник натякав на свої воєнні тяжкі пригоди, з яких ласкою божою виходив якось ціло, але

не міг скрити свого негодовання на тії кривди й нахабства, яких допускалися царські люди,

нападаючи, як які татари, на свободи й хутори людські та старшинські, забираючи коней і

худобу, грабуючи добро, а навіть вбиваючи безпощадно людей і челядь. Лучалося й таке, що

навіть сотникам і їх сім'ї доводилося зазнавати жорстоких московських побоїв. Хазяйка