Мотря

котрий перед нею розкрився учора. Шлях настрічу новому. Батько не ворог для неї. Скаже йому

всю правду, батькові можна сказати. А мати? Буде покірною для неї. Постелиться рядном, щоб

тільки приєднати її.

І Мотря стелилася рядном, ішла матері на руку. Хотіла, щоб не лишили її зимувати в

Ковалівці, лиш забрали з собою. А що дальше буде — це вже друге діло.

Так воно і сталося.

В кілька днів по від'їзді гетьмана Кочубеєвий двір заметушився знову. Збирали в скрині

щонайдорожчі одяги й білля, щонайцінніші коври і посуду, оббивали скрині залізними обручами, і

ковалі споювали ті обручі, ніби на віки вічні. В дворі залишалася тільки стара няня, Серафим з

прислугою і урядовці тутешнього маєтку. Мотря їхала з батьками.

Ціла валка повозів і возів раннім ранком виїхала з воріт пустилася зразу на захід, а тоді

на північ. Накрапав дощик. Візник підносив буду над повозом, на котрім сиділа ясна панночка зі

своїми найлюбішими дівчатами. Біля візника сидів Мотрин чура, гордий, що йому дали

потримати віжки. Мотря глянула ще раз на свій новий двір. Стояв за деревами, ніби ховався від

світу, їтільки високі комини підносилися вгору, наче хотіли додивитися, куди то їх господарі

їдуть, чи далеко? Метрі Наробилося жаль того двору, ніби вона там щось цінного лиишила.

Пригадала собі дорогу до пасіки і тую стежку в огороді, на якій з гетьманом мала любу розмову, і

троянди, і розбиту бандуру, усі моменти кількох останніх днів, — пригадала собі, і нерозгаданим

смутком повіяло на неї.

у Широкий краєвид затягався дощовим посмерком, дерева вгнули під вагою дощових