Мотря

— За нашу службу вірну.

— От тобі гордомисленність наша!

Цареславець мовчав. Не було в нього відваги заперечити загальновідомих подій, яких

козаки ніяк і ніколи не могли москалям простити.

— Якщо ми, як ви того, пане-товаришу, собі "віншуєте", якщо ми маємо стояти за царя

православного, то чому тоді і вінне обстоює за православним народом? Пригадайте собі, будь

ласка, те страшне пекло, яке зимою з 1703-го на 1704 год учинили Вишневецькі, Любомирські та

Потоцькі під Немировом, Богуславом, Ладижином і скрізь, куди тільки своєю рукою не сягнули.

Пригадайте собі Абазина на колі, 10 тисяч замордованих козаків, 70 тисяч обрізаних ух, а

посполитого трупу і перечислити годі. А цар ні вусом не моргнув, — ваш православний цар!

Козацькі голови хилилися додолу, і важке зітхання, як шумливий вітер, перелітало понад

столами.

— А що робив гетьман, щоб рятувати народ? — кинув цареславець, як бомбу, котрою

гадав сторощити своїх супротивників-розмовців.

— А що ж було гетьманові робити, коли гетьманові від царя був такий наказ даний, щоби

він з польськими коронними гетьманами повсякчасні зносини тримав і всіми способами не

допускав до того, щоб козаки до бунтарів, себто до покривдженого народу, приставали. Відомо

нам, дуже добре відомо, які тоді листи царський резидент, Долгорукий, до нашого гетьмана

слав. Треба, мовляв, ділом довести, що цей бунт не стався за відомом і за згодою царя, треба

нам власними руками погасити цей огонь, що перешкоджує Речі Посполитій зазброїтися на