Мотря

— А я все своє кажу, — почав, — що нам при царі християнськім треба кріпко стояти, от

що.

Товариство хвилину мовчало. Новий фейєрверк показався на небі. Піротехнік хотів,

мабуть, пустити на темно-синє небо золоту княжу мітру, натякаючи на Мазепине герцогство. Але

цей "кунштик" йому якось не вдався. Замість мітри вискочив обруч, біля нього майнули дві

червоні плахти, обруч розірвався, плахти розвіялися, і тільки ясний хрест повис на хвилину над

Полтавським шляхом, але й він незабаром розколовся, ніби його якась невидима сила поламала

і кинула на ліс, — погас.

Щоб загладити немиле вражіння, оркестр заграв якогось чужинецького танцю. Козаки

вернули до перерваної розмови...

— Ви, товаришу, все своє твердите, що нам треба за православного царя стояти. Він

такий православний, як я магометанський, а чи стояти нам, чи не стояти, того в нас й ніхто не

питається.

— Балакаємо, як товариші.

— Ніякої злої гадки в нас нема.

— Що на умі, те й на язиці, — доповідали кругом.

— А я ж від мачухи, гадаєте, чи як? — боронився цареславець. — Говорю, що чую, погані

часи прочуваючи.

— А невже ж вони досі були гарні? Відколи батько Богдан Україну восточному цареві

піддав, наш брат мається, як горох при дорозі: хто йде, той урве. Кажуть, покірливе теля дві