Мотря

Бувалець не дарував свого:

— З кого ся насміхають, з того люди бувають. І на нашому подвір'ї буде ще колись

воскресення. Кажу, як розумію, а ваша воля слухати або не слухати.

— Слухаємо, кажіть, лиш не вихвалюйте дуже чорта, бо гріх.

— Він такий чорт, як ми з вами. Чоловік, тільки більший за нас.

— Як не чорт, то чого він віри святої чіпається, як той христогонитель Нерон.

— Він не віру переслідує, а тих попів, що навіть царем хотіли б володіти.

— А він один хоче володіти всіми. Він і Бога за ніс хотів би водити, коли б лише міг.

— Коли він за народом стоїть, то чого ж тоді що другий москаль — то штемпований і

таврований, а що третій, то без уха або й без носа? Чого тисячі того народу женуть будувати

нову столицю, де люди працюють, як скотина, а гинуть, як мухи? Чого й нам не дають спокою,

хоч ми не москалі? Яке нам діло до його столиці, до його ліній та каналів, до тих усіх чортячих

вигадів кацапських? Добра мені любов, як від неї тобі дихати важко! Кажуть, медвідь хлопа з

любові задавив. Вони нас так люблять, як пси діда у вузькій вулиці. Відомо, відомо! З таким

любовником дружи, а камінь за пазухою держи.

— Поли вріж і тікай!

— Ото і я хотів сказати — поли вріж і втікай, не поли, а й руку одну дай собі відрбати, лиш

щоб спекатися біди!

Петрів заступник замовк. Зі столів збирали остатки їжі.

— Для нищих буде.