Мотря

шведів.

— Шведа мав Петро на гадці, а не нас. Нас хай вороги наші винищать мечем і огнем, щоб

і сліду українського на Україні не осталось, — його це ніраз не тривожить. Ось як він про нас

дбав!

— І дбає... — відповіло кількох.

— А за що Братковського на огні катували і лютою смертю замучили, за що? — спитав

котрийсь, і попри Кочубеєвий двір майнула кривава тінь безталанного шляхтича-патріота,

одного з останніх могіканів давніх оборонців віри й культури української.

Цареславець на питання "за що?" не відповідав. Про Братковського він, може, й чув, але

не розібрався в тому сумному ділі. Козацька пошта "губа" скоро ходила, всяка вість блискавкою

перелітала з кінця в кінець великої країни, але в тих вістях було чимало непевного й

недомовленого, що собі всякий на свій лад толкував.

— Та ще пригадаймо собі, — почав один з козаків Миргородського полку, — як то ми

нещодавно з Мировичем та Апостолом проти шведа ходили. Апостола підчинено тоді генералу

Брандту. З ним-то ще як-так було. Цей німець — то був чоловік совісті правдивої. Але коли нас,

не показуючи навіть ні царського, ні гетьманського приказу, Паткулеві піддали, от тоді-то щолиш

почалося наше горе. Паткуль — от де тобі гордомисленний чоловік! Дивився на нас, як на собак.

Навіть зі старшинами зневажливо поводився. Обносилися ми, як нищі, не військо, а злидарі якісь

сновигалися по таборах, з голоду пухли, з хороб мерли, сліпоту з біди діставали. Бувало,

вечером, до своєї нори потрапити не можеш, бо на очі не бачиш, ідеш, і вітер тобою на два боки