Мотря

Питва не брали. Козаки любили пити досуха. "Подави корову, може, ще молока

припустить", — ще жартували з того, що з бочки решту горівки цідив. Дехто був добре випивший.

Такого товариші відводили на його постій і клали спати, щоб не робив бешкету. За бешкети

гостро карали.

А фейєрверки дальше йшли. Що раз, то нові дива. Зорі, сонця, літаючі смоки, всячина.

— Отся, як з канони куля, — говорили козаки, показуючи на небо, — таку дорогу лишає за

собою, як лук, як дуга. Бевх! Десь у річку впала.

— А отеє ніби пожар. Ніби Кочубеєвий двір горить. Гарно!

Над рундуком засвітили транспарант. Арматура, дубове й лаврове листя, а між ними три

букви: І. С. М.

— Ісус Марія! — прочитав котрийсь.

Сміялися з нього.

— Дячкові скрізь ладаном пахне. Та це гетьманські букви: Іван Степанович Мазепа! —

пояснював старший товариш, що вже не до одної ілюмінації приглядався. — Бачиш, який ти

недотепа!

— Велике діло! Не вгадав. Тепер і знатиму.

— Та ти, небоже, тільки й знаєш, що тобі другі скажуть, а з власної голови нічого путнього

не добудеш.

Балакали, жартували, і тільки той козак, бувалець, що за Петром обстоював, сидів,

надувшись, як сич.