Мотря

не лиш повіками кліпав, але й уста ломив.

— Ну, кажи ж. бо, — гукала Мотря, любуючись хлоп'ячим заклопотанням, — кажи, хто тобі

снився?

Хлопець стурбовано глянув на свою пацю, не знав, що йому з руками зробити, і вишептав

ледве чутно:

— Ви...

Мотря пильно подивилася на нього.

— Дурнику ти мій маленький! — сказала, гладячи його по головці. — А як же я тобі

снилася, хлопче? Розкажи!

Хлопець припав до її руки:

— Я тебе, моя ти пані, моя панночко ясна... я тобі дуже вірний. Я тебе щиро шаную, я тобі

хочу пильно служити, хочу і буду!

Мотря знов пильно й довго дивилася на нього.

— Значиться, недобре я тобі снилася, коли ти не хочеш казати — як; ах, дурненький ти,

дурненький!

— Пані моя! Другому я такого слова не дав би собі сказати. Але від вас прийму, бо воно з

доброго серця. Я за вас і життя своє віддам.

— Кому ж твойого життя треба, дитино? Сідай собі і спи спокійно, поки товариство з ловів

верне. А ввечір буде тут забава. Кольористі огні пустять. Ти до них великий охотник. Правда?

Отож-то тобі і розрада. Та ще як будеш чемний, то, може, за який рік попрошу батька, щоби коня