Мотря

підскакує вгору, а далі як не добере злості, як не замахнеться ціпом як не засягне ворога біяком

по зубах — той тільки ногами накрився. "А-яй-яй, а-яй-яй!" — верещить, як навіжений. А наш

став, почіхався у потилицю і каже: "Не рад враг, що дістав по зубах, ще й ногами дриґає".

Слухачі розсміялися.

— Кажіть ще, кажіть, пане сотнику, — просили. Сотник попив і обтер рукою вус.

— Збідніла шляхеться фамілія. Шістьох братів і сема сестра Гелена, а тільки один у них

хлоп — до всього. Їде раз молодший брат своєю тарадайкою і сам коня сухореброго поганяє.

"Ов! — питається його сусід, — а де ж вашої милості хлоп?" — "Нема, утік. Тільки один день у

кожного з нас на тиждень робив, а в неділю Гелену до костьола возиз, і втікла шельма..."

Старий сотник міг розказувати до раня, бо козаки, привиклі до багацтв на Україні, любили

насміхатися зі убожілої ходачкової шляхти, але гетьман рад, що втишилася суперечка між

Апостолом і Іскрою, підняв чарку за згоду усього християнського воїнства й боголюбивого

українського народу, подякував господарям за хліб-сіль і піднявся з місця.

За ним і другі піднімалися, та не всякому воно приходилося легко. Хто пив пиво, тримався

на диво, хто горівку, дивився у долівку, а хто мід, того тягло підспід, бо мід у ноги йде. Хто ж

вірно служив божкові Пріяпу, уподобнявся цапу, шукав тільки зачіпки, щоб стати чоло до чола зі

своїм противником. Але ці останні мусіли покоритися перед звичаєм, що, де гетьман двором

стоїть, там не смій починати бійки, бо за це кара, і то немала. Це й називали з польська

горловою справою, бо можна було і горлом заплатити.

Жартовливий сотник не піднявся зі свого місця. Заснув. Але він і крізь сон усміхався, так