Мотря

Про що він думав? Чи про царські слова: "Слухай, що Меньшиков скаже", чи про свою

куму з хрестин у Вишневецьких, гарну княгиню Дольську, чи про Саса і Ляса, про те, з ким йому

кидатися в небезпечний вир великої війни, чи про Київ як нову, блискучу столицю відродженої і

обновленої України, чи прямо про тую троянду, яку він не забув узяти зі стола і яку ще й тепер

тримав у руці, хоч вона вже таки добре прив'яла?

Ніхто й ніколи не міг угадати гадок гетьмана Мазепи, навіть найближчі до нього люди, —

ні.

— Щось ми, панове товариство, присмирніли, як черц, — промовив нараз гетьман, стаючи

зі свого високого крісла. — Невже ж. мої полковники задивилися на царя та й собі хочуть після

обіду спати? Що правда, то вже й князь Мономах радив своїм дітям переслатися в полуднє, бо

такий сон покріпляє тіло, але ж тепер, славити Бога, вже підвечір іде, а підвечір навіть дітям не

дають уснути, бо воно недобре. Може б, ми по старосвітському обичаєві завели танець.

Молодіж сама, бачиться мені, не хоче починати.

Господар, почувши це, дав музикам знак, і ті заграли якоїсь сумовитої думки. Гетьман

повільним кроком пішов у покої, відшукав хазяйку і попросив її до танцю.

Випрошувалася, казала, що її вже не до того, але гетьман, показуючи на свою голову,

питався:

— А невже і мені до танцю? Мені біда грає. Козака і гопака не обіцяюся з вашою милостю

танцювати, але польонеса можемо перейтися по салі, а тоді хай молодіж танцює собі що хоче.

Музика заграла польонеса на українську тему, і гетьман з Кочубеїхою поплили по