Мотря

тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться..." Погано, що про чарку забули в пісні, а була

вона в нас, коли ще про люльку й не чували.

— Чи не краще, коли б її не було, — замітив Чуйкевич.

— Не кажи того. Без чарки іноді було би скучно нашому братові і дома і в дорозі. Дай

Боже здоровля тому, що ці придумав. Мудра штука, о, подиви, як усміхається до нас.

На чарці мерехтіло сонце, і вона справді ніби всміхалася.

— Чоловік на одній нозі не ходить, а на двох. Вип'ємої і по другій.

Випили.

— Випий три та вуса протри.

Випили і по третій та закусили, що Бог післав. Кочубей перестав нарікати на свою старість

та на велику працю. Переходив на політичні теми:

— Як ти гадаєш, козаче, чого гетьман до мене їде? У нього тепер багато всякого діла.

Одна фортеця — який клопіт! А війна! Всіляко люди про нашого гетьмана говорять, і я хоч знаю

його ще з тих часів, коли ми з ним удвійку у Самойловича служили, хоч знаю його півкопи літ, то

ніяк не розберу, що в його душі сидить. Крутий чоловік твій гетьман, брате Іване!

Кочубей хотів довідатися щось про Мазепу від Чуйкеви-ча, але цей мовчав.

— Якось ти нині, як бачу, не дуже-то скорий до розмови, — замітив генеральний суддя. —

Так тоді, щоб не тратити дорогого часу, вип'ємо по четвертій, бо маємо чотири пори року, і

чотири сторони світу, і чотири угли в хаті.

Випили й четверту.