Мотря

діло пильно наставляє.

— А як там у нас із припасами?

— Хватить, ваша милосте.

— Гетьмана маємо вгощати.

— Хоть би і самого царя, — вдоволю.

— М'ясива маємо досить, воно в нас своє, але коріння всякого, імбірів, ванілій та тих

усяких других бакалій, від котрих чоловіка тільки непотрібно під грудьми спирає, є в нас доволі?

Ти уважай, бо Ковалівка не Київ, ані навіть не Батурин, як бракне, не купиш і на позики не підеш.

Сядеш, як у бабинім патинку. Не осороми мене.

— Хай ваша милість не турбуються, усього хватить. Про воловину, телятину, вепровину й

баранину навіть не згадую, але й гусок, індійок, пантарок та фазанок маємо, хоч би й цілий полк

нагодувати, а що "тикається" солодкого, то я і про це подбав. Риба теж є, тільки дичини треба б

нам побільше.

— Ось, бач, а я й забув. Від чого ж у мене такі славні ліси? Натовчемо. А ти не забудь, що

з гетьманом приїде людей, може, сто, панів, козаків і прислуги, а може, набереться і двісті, і

посидять вони не день, а може, й тиждень цілий, — чи не післати б нам тоді до моїх других

маєтків по кухарів? Не бійся, я тебе на той час понад ними поставлю, всі вони на той час будуть

під твоїм регіментом, чи там пак під твоєю варехою.

Кухар згодився, щоб покликати ще декілька душ йому під руку, а Кочубей велів позвати

сюди пивовара з пробками нової варки власного пива. Пивовар явився, несучи два Цинові