Мотря

збанки, білим полотном позатульовані.

— Сідай, — сказав генеральний суддя, — і наливай склянки. Заки таких гостей гостити,

треба перше самому вуса замочити, щоб не сміялися після, що в Кочубея навіть доброго пива

немає.

Пивовар з німців, що на Україні вже не один бровар збудував, присів на дзиґлику і

нетерпеливо дивився на лице Кочубея, котрий звільна тягнув продукт з українського хмелю і

ячменю, мляскаючи голосно язиком.

— Нічого, можна пити. А багато ти його зварив?

— Хватить, ваша милосте, хватить.

— Уважай, бо досить козацька матня глибока, але шлунок ще бездонніший. Ось глянь, що

там написано: "Чоловік не свиня, більш відра не вип'є". Достосуйся до того. До гетьманського

стола приготуй декілька бочівок із тої верстви, що найліпша в кадці. Ти вже це розумієш краще

від мене. Вчити тебе не треба. Іди, а поклич мені столового.

Так по черзі пересувалися крізь Кочубеєву "святиню" всі достойники його гостерадісного

двора.

З ними він дуже уважно, основне й усеєторонно обговорював кожду дрібничку, щоб, хрань

Боже, не осоромити себе перед киянами, бо вони там при дворі добре вигострили собі язики.

Як відійшов останній, стаєнний, Кочубей встав і перехрестився:

— Господи, чи мав ти коли гетьмана в гостях?

ДІАНА