Мотря

потребує.

А в "святині" вигідно. Тут він, як у себе вдома, а в інших покоях хазяйкою — дружина.

Колись, у старосвітчину, всі козацькі та старшинські мешкання здебільшого скидалися на

Кочубеєву "святиню". Щолиш за Мазепи українські пани стали будувати собі розкішні двори, бо

відома річ, що від голови риба смердить.

Це одно, а друге, що треба себе було й перед московськими воєводами та другими

царськими людьми гідно показати, щоб знали, що не з ким-будь діло мають, а до того, ніде

правди діти, таки і спаніли вже трохи наші люди.

"Добре дуріти, коли приступає", — казав про них сіремяжний народ.

Сидить ото пан генеральний суддя у своїй "святині" раннім ранком, поснідавши смачно та

в міру, й приглядається до отих малюнків, що їх київські та львівські малярі щолиш тамтого

тижня скінчили малювати, ще навіть фарба добре не висохла, ще блищиться.

Попід стелею крутилася виноградова галузка з вусиками. Де-не-де жовті, аж золоті, й сині,

аж чорні, китяги геть уділ позвисали. Вони-то й ніби ділять цей фриз на декілька піль, у яких

видно всілякі веселі й дотепні сценки.

На одній старинний божок Бакх у вишиваній сорочці та з люлькою в зубах сидить на

товстопузій бочці та людей горілкою вгощає. Над ним написано: "Чоловік не свиня, більш відра

не вип'є".

На другому полі змальований здоровий козак, що, здавалося б, і вола як кулаком по

голові гепне, то вб'є, у повній збруї та ще на такому коні, як смок, і того козака москаль у лаптях