Розділ «Володимир Уткін Людина без минулого»

Плантацію ми заклали недалеко від форту. Про неї не знав ніхто. На п’ятнадцятий день виткнулися жовто-зелені паростки. Жовтяк ріс швидко. Через два місяці ми зібрали перший урожай. Плоди жовтяку були кисло-солодкі, не дуже смачні, зате якщо з’їсти дві-три штуки, з’являються спогади.

Мені дуже хотілося пригадати своє найперше життя, ну, коли я народився. Адже всі народжуються. Як жовтяки чи тубільці. Одного разу привиділося щось зовсім незрозуміле. Гладенький майданчик із зеленою травою. Маленькі чоловічки в смішному коротенькому вбранні. Круглий сферичний предмет, який усі намагаються вдарити ногою. Веселі голоси, сміх. І сам я маленький, подібний до тих маленьких тубільчат, ганяюся разом з усіма за сферичним предметом. Для чого? Не знаю, але пам’ятаю: мені було дуже весело.

Інші, по-моєму, теж хотіли згадати щось таке. А може, просто захопилися спогадами. В усякому разі, ми всі трохи забули про обережність. І вскочили в халепу.

Якось вранці нашу хатину оточив загін купців і Старших, які зажадали, щоб ми віддали весь запас жовтяку, а потім і самі здалися. В хатині були Л-12, я і двоє Сторожових. Швиденько порадившись, ми вирішили, що здаватися не варто, треба пробитися в джунглі. Ми спробували. Купці відкрили вогонь. Ми відповіли.

Зазнавши втрат, напасники відступили, але невдовзі повернулися з підкріпленням. Л-12 перебило променем обидві руки, і він уже не міг стріляти. Становище стало зовсім кепське, коли вони притягли великий променемет. Це був кінець, і я це зрозумів. Упав один Сторожовий. Я закричав їм:

— Не стріляйте! Здаємося!

Стрілянина припинилась.

— Коли я підійду до них ближче, — сказав я, — і почну стріляти, ви спробуйте добігти до річки. Там човен. Відштовхніть його від берега і чекайте мене.

Я вибрався з хатини і неквапом рушив до напасників.

— А де решта? — гукнув їхній Старший.

— Загинули, — відповів я.

— І Л-12 теж?

— Теж.

— Тоді йди і ти за ними, — мовив він і звів променемет. Але вистрелити не встиг. Я стріляв крізь плащ, як навчив мене Л-12. Я знав, що довго мені не протриматися, і енергії не шкодував. Крізь дим і попіл, що зависли у повітрі, я побачив, як Л-12 із Сторожовими кинулися до берега. І ще я помітив, що наша хатина палає. Тут мене щось вдарило, і настала пітьма…

Так я став мисливцем. Я тільки почав служити, але пам’ять у мене більша, ніж в інших мисливців. Я пам’ятаю свою прикордонну службу, ту, яка була до цього мого існування, а вони — тільки те, що з ними сталося за ці три роки. Про те, що я пам’ятаю, краще помовчати, бо коли дізнається хтось із Старших, мене зразу ж повернуть в інформарій. До того ж, я можу підвести Доглядача, котрий знав, що моя пам’ять не стерлася, але не вжив заходів.

Мисливський корабель летить на Базу, я сиджу біля екрана. Люблю спостерігати мить прибуття. Спочатку на екрані з’являється чорна цятка. Вона росте, розпливається, поступово заповнюючи весь екран. Це голий, незграбний астероїд, на якому розміщена База. Все різко, виразно. Блискуче каміння, оксамитова темрява. Напівтіней немає.

Корабель причалює до Бази. Його поглинає срібляста башта шлюзу. Довга зигзагувата тріщина прорізує гладеньку поверхню башти, вона розпадається і стає схожа на квітку — велетенську срібну квітку. Корабель сідає на неї, башта закривається.

Розмірено гудуть насоси, нагнітаючи повітря, і ми виходимо з корабля. Голі, лискучі стіни. Гола, лискуча підлога. А під нею… Каюти, коридори, зали, оранжереї, басейни. Світло, свіже повітря, смачна їжа і… жахлива нудьга. Вже краще джунглі, ніж оцей комфорт. Скоріше б загинути. Може, в новому житті мені більше пощастить!

Звивистими коридорами йду до Доглядача Мозку. Спалахують і гаснуть світильники, вказуючи дорогу. Ледь чутно подзвонює металопластик під ногами. На дверях каюти Доглядача горить зелена лампочка — отже, він дома.

Доглядач на Базі — це слуга Мозку. Мозок — павутиння провідників, безліч деталей, блоків, пристроїв-спостерігачів. Мозок глибоко сховано під Базою. Він її хазяїн. Він вирішує, наказує, синтезує воду, їжу, повітря, скафандри. Мозок командує в інформарії. Він програмує все життя на Базі, але над ним теж хтось владарює. Хто?