Розділ «Володимир Уткін Людина без минулого»

— Але, — невпевнено заперечує Старший, — якщо ми підемо, тубільці зруйнують форт.

— Ну й хай! Кому потрібні ці багновиська! Кілька добре споряджених загонів, і ми дістанемо насіння. Закладемо плантації…

— Тубільці добре охороняють насіння.

— Хто це сказав?

— Купці.

— Купцям вигідно торгувати. Вони привласнюють частину здобичі, діляться з Базою і в такий спосіб змушують інших підкорятися.

Мені подобався мій Головний Л-12. Він, правда, не дуже панькався з Сторожовими, зате з ним було якось спокійно. Л-12 знав усі пастки й хитрощі тутешніх мешканців. Двадцять п’ять років він служив у сторожовому ланцюгу і все пам’ятав. Звісно, ми, народжені в інформаріях, живемо недовго, близько десяти-п’ятнадцяти років. У нас небезпечна служба, ми часто гинемо. Після загибелі нас відновлюють в інформаріях, але при цьому ми втрачаємо стару пам’ять. Не всю, певна річ. Знання про місцєеу природу, технічні знання, систему зв’язку та багато чого іншого нам зберігають. А от все, що стосується служби, пропадає без вороття. Я, наприклад, пам’ятаю лише вісім років. Старші пам’ятають дванадцять-п’ятнадцять. А Л-12 — двадцять п’ять. По-моєму, в жодному форту немає такого мудрого начальника.

Цікаво, ким я був до моєї останньої загибелі? Втім, такі думки небезпечні — це я добре засвоїв у інформарії. Один Сторожовий, наприклад, думав-думав, а тоді взяв та й пішов із форту. Сподівався, певна річ, пожити довше і пам’ять зберегти. Загинув, звичайно. Нещодавно я їздив на Базу й бачив його після відновлення. Він не впізнав мене, начебто вперше зустрів. А в яких бувальцях ми бували!

Мені стало моторошно дивитися на нього. Моторошно і неприємно.

Цікаво, про що це говорив Л-12? Про якісь плантації. Що це таке?! І насіння. Здається, жовтяку.

Про жовтяк я багато чув. Більше, ніж дізнався в інформарії. Там нам повідомляють, де які рослини ростуть, який мають вигляд. Не більше. Решту знають купці, бо вони ці рослини вимінюють у тубільців.

Жовтяк — невелика рослина з круглими темними плодами. Про це я довідався в інформарії. А ось що розповів мені Л-12.

Одного разу тубільці перебили загін купців. Загинули й Сторожові, тільки одному пощастило врятуватися. Він джунглями дістався до форту, а оскільки нічим було харчуватись, він їв плоди жовтяку. З’їв багато і поступово згадав усе, що було з ним до останнього відновлення. Він розпатякав про своє відкриття і потрапив до інформарія, де йому знову все стерли. На жовтяк База наклала заборону. До його добування і перевозки тепер допускали тільки купців, а їсти плоди жовтяку заборонили під загрозою повного знищення. Здобич навантажують на автоматичні ракети і відправляють. Куди? Про це знають тільки на Базі.

Прийшла зміна, і мені звеліли з’явитися до Головного. Там уже було вісім Сторожових, усі з особистого загону Л-12 — ветерани. Л-12 уважно всіх нас оглянув і сказав:

— Справа небезпечна. Підете по жовтяк. По насіння. Для плантацій.

— А що таке плантації? — спитав я.

— Рослина з чого росте? — спитав Головний. — З насіння. Ми посадимо насіння біля форту. Виростимо плоди — у всіх буде пам’ять.

Ми загаласували.

— Тільки попереджаю, — підніс він руку. — Мовчати. Підете завтра. На кораблі, який прийшов сюди з Бази.

Л-12 відпустив усіх Сторожових, а мені наказав залишитися.