Розділ «Володимир Уткін Людина без минулого»

— Але ж ви можете зняти свої копії безкоштовно. Піймати когось…

— Потрібна добра воля. Інакше запис буде спотворено. Як бачите, я з вами одвертий. Тепер ваша черга. Призначайте плату.

Я дивився на стелю, і мені здавалося, що я чую глухий, монотонний голос інопланетянина, бачу його нерухоме, ніби закам’яніле обличчя.

Ми начебто йшли кудись нічним лісом. Чи погодився я? Якої плати зажадав? Здається, здібності читати чужі думки. Але чи було це насправді, чи тільки примарилося?

Я не міг з певністю відповісти на жодне запитання. Я не хотів бачити ні рідних, ні друзів. Навколишній світ для мене потьмянів.

Тут мені почали снитися сни.

Незвичайні пейзажі, незнайомі обличчя, дивні рослини й тварини. Я лежав, байдуже дивився в стелю й чекав сну. Тільки уві сні я був бадьорий, дійовий, тільки уві сні я жив.

Поступово мені почало здаватися, що сон — це той час, коли я дію, а дію — коли сплю. Тут я остаточно заплутався, і сни перетворилися на моє звичне існування, реальне і фантастичне водночас.

Я не можу зараз поновити в пам’яті всього, що сталося зі мною уві сні. Дещо пригадується невиразними і безформними уривками, багато подій полишили у моїй свідомості слабкий слід. Але багато дечого, варто мені заплющити очі, постає в уяві з жахливою реальністю, наповнене лініями, звуками, барвами.

Червоно-бура рівнина, вкрита триметровою оранжевою травою. Низько нависли густі хмари. Я стомився. Я кудись іду і знаю, що йти мені дуже далеко. На мені блискучий скафандр з якогось м’якого матеріалу. В руках синя зігнута трубка. Я йду, а трава заважає, плутається в ногах, чіпляється за скафандр.

Колінчасті металеві ноги підтримують зеленаву прозору сферу. Я всередині сфери — перед пультом. Дивний квакаючий голос проймає свідомість.

Це командир. Він доповідає на Базу:

— Плигунці не прорвалися. Жива хмара. Ось вона!!!

Щось сіре, розпливчасте нависає над нами.

— Повний залп — по нас, — спокійно наказує Головний.

Густа імла насичена ще густішими тінями. Зрідка пітьму прорізують спалахи променеметів моїх товаришів. Тіні відступають і знов повертаються. Третій день ми тримаємо кругову оборону. Енергія вичерпується. Де ж допомога?

Уривки зливаються в епізоди, епізоди — в події.

Форт височів над лінивою, зеленувато-жовтою рікою.

Я лежав біля великого променемета в чотирикутнику густої тіні і чув, як наш Головний Л-12 розмовляє з кимось із Старших.

— Не розумію Бази, — каже Головний, — навіщо тримати тут варту цілий рік? Адже вона могла б виходити разом з купцями.