Розділ «Частина третя»

– Навіщо?

– Дозвольте поки що не висловлювати своїх припущень. Я збираюся показати цю картку дружині брата. Вона жила і вчилася у Новосибірську і недавно повернулася звідти. Все може бути…

– Будь ласка. – Шарафов подав картку Микиті Родіоновичу.

Микита Родіонович відімкнув квартиру своїм ключем, запалив світло і, постукавши в кімнату до Антоніни, попросив її вийти.

Поки Антоніна одягалася, Микита Родіонович схвильовано ходив з кутка в куток. Розповідь Антоніни наштовхнула його на думку, що людина в окулярах, яка їхала з нею через Новосибірськ, – та ж особа, що й зображена на фотокартці.

Увійшла Антоніна.

– Подивись, будь ласка, – це не твій супутник? – простягнув їй фотокартку Микита Родіонович.

Антоніна взяла її в руки і здригнулася.

– Він? – спитав Микита Родіонович.

– Він, – тихо промовила Антоніна і занепокоєно подивилася на Микиту Родіоновича. – Як потрапила до вас ця картка?

– Взяв її у майора Шарафова, щоб показати тобі. Я чомусь відчував, що ми маємо справу з однією і тією ж особою.

– З якою однією особою?

– Цього, Тонечко, сказати не можу. Тут уже таємниця.

– Розумію, – зніяковіла Антоніна. – Але, звичайно, він сфотографований до смерті?

Микита Родіонович розсміявся:

– Якщо він справді помер, то до смерті. Спасибі, Тонечко! Я побіжу до Шарафова. Спи і не хвилюйся… Кость не дзвонив? – І, не дочекавшись відповіді, Ожогін вибіг з будинку…

– Чому ж ви раніше не розповіли про цю історію з вашою родичкою? – докірливо сказав Шарафов.

– Відверто кажучи, я не надав їй належного значення, тим більше, що відповідні органи займалися розслідуванням, – відповів Ожогін.

– А-я-яй! – похитав головою майор. – Як це недобре з боку досвідченого розвідника.

Висновок напрошувався сам собою: автором донесення, призначеного для відправки за кордон, був іноземець-транзитник, що їхав у Шанхай, безслідно зник по дорозі і опинився в Узбекистані.