Частина третя

Брянцев Г. Таємні стежки

Крім неї, в будинку ніхто не жив.

Стара вела життя замкнуте, на вулицю майже ніколи не виходила, а якщо й виходила, то в паранджі, яка закривала, за старим мусульманським звичаєм, її обличчя чорною сіткою. Гостей стара не приймала, та до неї ніхто й не напрошувався. Щодня вранці в будинку з’являлася літня жінка. Вона приходила з продуктами та овочами і годин до п’яти поралась: готувала сніданок і обід, прибирала кімнати, прала білизну. Потім вона йшла, щоб прийти наступного ранку.

Зрідка, головним чином весною і восени, з’являвся старий садівник. Кілька днів він обкопував і підрізував дерева, вирівнював єдину доріжку, що вела від хвіртки до будинку, упорядковував клумби, садив квіти.

У звичайні дні в будинку панувала тиша.

Поява сторонньої людини була надзвичайною подією. в одноманітному житті старої. Два дні вона провела в метушні: перетягувала кращі меблі у відведену тимчасовому пожильцю кімнату, вибивала килими і ковдри, витирала шибки у вікнах. Казімір Станіславович був задоволений відведеною йому кімнатою. Особливо йому припала до вподоби віденська качалка.

Раджимі приходив до гостя тільки вночі, і тоді вони довго розмовляли.

Казімір Станіславович сидів звичайно в качалці з подушкою під головою, Раджимі – в низенькому, глибокому і зручному кріслі.

На шостий день свого перебування тут Казімір Станіславович спитав Раджимі:

– А як справи з документами, які цікавлять наших шефів?

– Можу доповісти, – виявив готовість Раджимі.

Він підсунув крісло до качалки і, нахилившись уперед, потер свої вузькі руки з тонкими пальцями.

Казімір Станіславович курив, відкинувшись головою на подушку.

– Спочатку я мало надіявся на можливість виконання цього доручення, – почав говорити Раджимі тихим, вкрадливим голосом, – але потім, коли несподівано склалися нові обставини, я повідомив, що мета буде досягнута. Можу вам коротко викласти…

– Тільки не коротко, – перервав його гість. – Навпаки, якомога докладніше, щоб я все зрозумів. Це, можливо, головна причина мого приїзду сюди.

Раджимі часто закивав головою на знак згоди і продовжував:

– Тоді мені доведеться повернутись до далекого минулого… Ви, мабуть, пам’ятаєте, що в Самарканді поряд з магазином мого батька жив власник одного з бавовноочисних заводів. У нього була єдина донька, тоді ще дівчинка, на ім’я Соня. Вона частенько приходила до нас у магазин з матір’ю, була веселою і всім подобалась. Непомітно Соня стала гарненькою дівчиною і приблизно років у дев’ятнадцять вийшла заміж. Як говорили всі, вдало. Чоловік її, людина літня, колишній представник німецької фірми по переробці кишок, вважався багатієм. Я від когось чув, що він попався на валютних операціях і потрапив у в’язницю.

Час минав, я забув про існування Соні. І якось на початку цього року мене перед входом у кіно зупинила незнайома жінка: «Здрастуйте! Не впізнаєте?»

Я признався, що не впізнаю. Тоді вона назвала себе. Це була Соня. В короткій розмові вона підтвердила, що її перший чоловік засуджений, а вона вийшла заміж удруге. На цьому наша розмова закінчилась. А місяців через два тітка повідомила, що приходила Соня, дуже стурбована, хотіла побачити мене і обіцяла зайти в неділю.

Жінка, справді, прийшла. Хвилюючись, вона розповіла, що домашні обставини змушують її закласти свої цінності, які дістались їй у спадщину від бабусі. Соня розраховувала на мою допомогу. Вона, нібито, ні до кого іншого не зверталась. Я поцікавився, яка сума грошей їй потрібна. Вона назвала велику суму – двадцять п’ять тисяч. Я погодився. У мене були і є люди, які зможуть позичити таку суму за певний процент. Соня залишила мені цінності і навіть не попросила розписки. Тут були браслет з п’ятьма брильянтовими камінцями, по карату білої води в кожному, брильянтовий кулон у платиновій оправі, сережки і три золоті каблучки.

Гроші я дав Соні на місяць. Вона їх повернула своєчасно. Взяла цінності, а через тиждень прийшла знову, їй потрібно було ще двадцять п’ять тисяч. Я допоміг удруге. Вийшло так, що гроші я мав принести на квартиру сам. Я приніс і там познайомився з її чоловіком – Марком Аркадійовичем Мейєровичем. І що б ви думали, ким він виявився?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 30. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша

  • Частина друга

  • Частина третя
  • Епілог