Розділ «Частина третя»

Ризаматов знизав плечима.

Незнайомий вийняв із верхньої кишені акуратно складений папірець і подав Аліму.

Ризаматов розгорнув записку і пізнав почерк Микити Родіоновича.

– Чого ж ви одразу не сказали, що ви від Ожогіна, і не показали листа?

– Вважав, що зробити це ніколи не пізно, – з тією самою посмішкою відповів незнайомий і відрекомендувався: – Звуть мене Раджимі. Мені треба з вами поговорити.

Ризаматов круто повернувся:

– Ходімте.

– Куди?

– До мене на квартиру.

– Ні, квартира – непідходяще місце.

– А куди б ви хотіли?

– Вам видніше. Ви не менше від мене зацікавлені в тому, щоб ця розмова залишилася між нами.

Алім промовчав.

… Широкі степові простори перерізав повноводий канал. По обох його берегах вишикувалися стрункі шпалери тополь, зеленіла соковита трава. До вух долітало приємне рокотання води, що спадала каскадами. Ліворуч стояли веселі, чепурні котеджі, оточені клумбами квітів, повиті густим хмелем.

– Гарно тут у вас! – сказав Раджимі. – Як у місті.

– Може й так, – погодився Алім.

Посьолок лишився позаду.

Біля відвідного каналу розмістилася птахоферма. Крик качок, лопотіння крил наповнили повітря. Далі були городи, ставки.

Раджимі й Алім ішли вузенькою стежкою по берегу каналу.

– Ви працюєте начальником протипожежної охорони? – поцікавився Раджимі.