Розмова тривала довго. Домовились, що за першою інформацією Раджимі з’явиться через кілька днів.
– Будемо сподіватись, що аллах допоможе вам, – сказав на прощання Раджимі. – Аллах – всемогутній паш заступник.
Алім ледве чутно скрипнув зубами.
VII
Микита Родіонович старанно вивчав маленьку фотокарточку. З неї дивилася людина з великими лисинами на лобі, з короткою борідкою, яка на кінці трохи кучерявилася.
Ні, це обличчя йому незнайоме. Широкий крутий лоб і владні, різко окреслені губи, правда, когось нагадують, але кого саме – згадати не вдалося. Якби на обличчі не було темних окулярів, то, можливо, воно виглядало б інакше. Головне – очі, а вони сховані.
– Ну як? – спитав майор Шарафов.
Ожогін похитав головою.
– Цієї людини я не знаю. А хто це?
– Поки що сказати важко, – відповів Шарафов, – але сподіваюсь, що спільними зусиллями ми відгадаємо цю загадку. В усякому разі, ця людина відома Раджимі, а цього досить, щоб вона зацікавила і нас.
Микита Родіонович передав картку Шарафову.
– Чи не з’їздити мені до Ризаматова? – запропонував він. – На останньому побаченні Раджимі сказав, що залишився задоволеним зустріччю з Алімом.
– Їздити до товариша Ризаматова немає потреби. Він також задоволений наслідками зустрічі, і знає, як поводитись. Я, між іншим, хотів вибачитись, що примусив вас так довго сидіти в перукарні Раджимі…
– Огляд кімнати дав наслідки?
– Дав! І навіть більші, ніж я розраховував. Тепер ясно, що разом з Раджимі, Саткинбаєм і Абдукаримом діє ще одна людина. Але вона перебуває тут тимчасово, з певною місією. Для користі справи я можу вам дещо розповісти.
Органи державної безпеки перехопили донесення, призначене для відправки через кордон.
У ньому повідомлялося, що автор донесення опинився в місті Н. і знайшов «чотирьох друзів». Далі автор дякував адресатові за те, що той дав йому можливість зустріти тут «справжнього друга, який коштує подорожче, ніж чотири інші», друга, з яким його зв’язує дуже багато дечого в минулому.
Майор Шарафов гадав, що під чотирма друзями треба розуміти Саткинбая, Ожогіна, Ризаматова і Абдукарима. Справжнім другом міг бути Раджимі.
– Не виключено, – зауважив майор, – що автор донесення і людина, знята на цій фотокартці, – одна і та ж особа.
Він узяв знімок, подивився на нього зблизька, потім на відстані витягнутої руки і сказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 27. Приємного читання.