Розділ «Частина друга»

– Будь ласка.

– Радіотехніка нам буде видана?

– Ні в якому разі. Ви самі забезпечите себе технікою на місці, після остаточного зміцнення свого становища. Ви переконались, що все це не таке складне, як здається на перший погляд.

Розмова затяглася. Ожогін і Грязнов зробили з неї висновок, що Юргенс після арешту Марквардта почувай себе невпевнено, хоч і намагається старанно приховати це…

– Може статися так, що ми будемо залишені напризволяще, – сказав Андрій по дорозі додому.

– Все можливо, – погодився Микита Родіонович. – У паніці можуть забути не лише про нас.

– Ну що ж, не забудуть – добре, забудуть – ще краще.

… В домівці Вагнера ніхто не спав. Альфред Августович, Абіх, Алім сиділи в кабінеті над картою.

– Ми склали «послужний список» Моллера. Нате, полюбуйтесь. – Вагнер простягнув Ожогіну списаний аркуш паперу. – Неточними можуть бути лише дати, а за решту ручуся головою.

Це був страшний список жертв – список комуністів, антифашистів, яких видав і занапастив Моллер. Ось комуніст – робітник Саймер, у справі якого виступало всього лише два свідки: поліцай і Моллер. Саймера, коли він розклеював листівки, бачив тільки поліцай, а Моллер дав свідчення за плату. Ось адвокат Брандт. Він з’явився у місті перед війною і оселився у Моллера в готелі. Брандт у свій час був активним бійцем Інтернаціональної бригади в Іспанії. Якось у колі друзів Брандт сказав, що готовий битися за Москву так само, як бився за Мадрід. На другий день його арештували. Серед свідків був Моллер. Ось зубний лікар – старий Лернер. Протягом року він замінив Моллеру майже всі гнилі зуби Якось лікар, між іншим, показав Моллеру портрет Тельмана, який зберігав кілька років. Тієї ж ночі з’явилися гестапівці і арештували лікаря. Старий Лернер помер у тюрмі. Кравець Келлер. У нього була дочка Роза, яка жила на нелегальному становищі: її переслідували за участь у першотравневому страйку. Будучи замовцем Келлера, Моллер під приводом допомоги Розі дізнався у батька, де ховається дочка, і видав її гестапівцям. Слідом за Розою арештували і родину Келлера. У списку було зазначено дванадцять жертв.

– Це лише ті факти, які відомі мені і друзям, – сказав Вагнер, коли Ожогін прочитав список. – А скільки ми не знаємо! Як бачите, ця прилизана і слизька людина страшніша й небезпечніша за будь-якого явного гестапівця.

– З такою гадиною треба кінчати, сказав Ожогін.

– І чим швидше, тим краще, – підтримав його Гуго Абіх. – Я прошу доручити це мені. У мене є деякі міркування…

Гуго пояснив. Є в організації інвалід війни Пауль Рот. Він живе на території недіючого цегельного заводу. Крім Рота, на заводі нема нікого. Гуго вважає, що непогано було б заманити Моллера туди. Завод, розташований на околиці міста, – найзручніше для цього місце.

– Ваш інвалід – надійна людина? – поцікавився Микита Родіонович.

– Цілком, – відповів Гуго.

– Я теж так вважаю, – підтвердив Вагнер.

Новий знайомий сподобався Андрію. Ідучи сюди, на цегельний завод, Грязнов сподівався побачити старого солдата, безногого або безрукого, похмурого, озлобленого. А перед ним стояла порівняно молода людина, не старша тридцяти п’яти років. Андрій дізнався, що Рот переніс дуже складну операцію після тяжкого поранення.

– Ти зрозумів, що від нас вимагають? – спитав Гуго.

– Та тут і розуміти нема чого, – відповів Пауль. – Ходім, я покажу вам своє господарство, – запропонував він гостям.