Розділ «Частина друга»

Коли він дійшов до п’яти, Моллер неслухняним язиком промовив:

– Глезер.

Андрій заніс прізвище до списку.

– Хто такий Глезер?

Моллер розповів, що Глезер – вагоновод трамвая, який співчував комуністам, арештований на початку сорок третього року.

– Далі! – вимагав Андрій.

– Мейєр… Роберт Мейєр…

Пауль пішов до виходу з барака.

У вікно було видно, як він зайшов у сторожку, вийшов звідти з малокаліберною гвинтівкою і, спокійно димлячи сигаретою, пішов до воріт.

Грязнов, сховавши пістолет у кишеню, записував усе нові й нові прізвища, які називав Моллер, їх набралося вже вісім, коли провокатор замовк.

– Усе? – спитав Андрій.

– Все. Більше не було.

– Вистачить і цього. Тепер напишіть отут, внизу, що всі перелічені вище особи видані вами в руки гестапо, і підпишіться.

Зрадник став рачки, його била лихоманка.

– Рахую до десяти. Один… два… три… чотири… п’ять… шість… сім… – почав Андрій.

Моллер взяв тремтячою рукою олівець і підписався.

– От і добре! – сказав Грязнов, кладучи папірець у кишеню.

– Свій вирок ви підписали. Тепер ми потурбуємося, щоб цей страшний список більше не зростав.

Моллер зіщулився. Зараз він був подібний до маленького, приреченого на загибель злобного хижака. Раптом він схопився з місця і побіг у кінець барака.

Забувши про пістолет, рукоятку якого він машинально стискав у руці, Алім кинувся слідом за гестапівцем. Моллер з невластивою для його років швидкістю добіг до кип’ятильника, видерся на нього, скинув, з себе пальто і вискочив у розбите вікно.