Розділ «Частина друга»

– Абіх? На завод? – миттю пожвавішав Моллер.

– Так-так.

– Сам?

– Не знаю… Наше завдання і буде полягати в тому, щоб з’ясувати, сам він туди прибуде чи з ким-небудь і що він там робитиме.

– І ви хочете…

– Не розмовляйте так голосно, – обірвав його Микита Родіонович і тихо додав: – Треба, щоб ми негайно, не гаючи жодної хвилини, пішли на завод. Необхідно зустріти моїх хлопців, попередити їх і вистежити Абіха. Я почекаю біля входу на завод, а ви підете до них. Згода?

– Біжімо… Зрозуміло… Спасибі за повідомлення.

Глухими провулками вони попрямували до заводу.

… Андрій, Алім і Пауль з вікна сторожки добре бачили, як Моллер ввійшов у ворота і втоптаною сніговою стежкою швидко пішов до контори.

Всі троє вийшли йому назустріч.

Важко дихаючи від швидкої ходи, Моллер поманив до себе пальцем Грязнова, а коли той наблизився до нього, сказав пошепки:

– Сюди незабаром прийде Абіх… і, можливо, не сам. Пан Ожогін просив мене і вас постежити за ним.

– Ходім, я покажу зручне місце для цієї мети. – І Андрій пішов до вже знайомого барака.

Моллер вистрибом побіг за ним. За Моллером ішов Алім, за ним – Пауль.

Пройшовши весь барак, Андрій наблизився до стола і сів на лаву. Сіли й інші. Моллер ще не встиг віддихатись і, вийнявши хусточку, витирав нею спітніле обличчя. Всі мовчали.

За домовленістю, Пауль повинен був зайняти місце для спостерігання біля воріт, але йому хотілося бути присутнім при початку такої незвичайної розмови, і зараз він з цікавістю розглядав гестапівського підлабузника.

– Чи багато вам платить гестапо за ваші послуги? – спитав нарешті Андрій і вийняв із кишені аркуш паперу.

Той здивовано подивився на юнака.

– А вам? – усміхнувся він.

– Нам нічого не платить.