Вислухавши Гуго, Микита Родіонович одягнувся. Треба було піти до найближчого автомата і викликати Моллера. Через кілька хвилин він був уже в аптеці, що мала телефон. Набравши номер, Ожогін почув голос господаря готелю.
– Це ви, пане Моллер?
– Я, я… Що трапилось?
– Нічого особливого… Дуже хочу вас бачити.
– Що ж, заходьте до мене.
– Незручно. Краще ви…
– Скажіть, куди, – перебив його Моллер. – Я прийду.
– Чекаю біля аптеки, навпроти трамвайної зупинки.
– Біжу.
Микита Родіонович відійшов від аптеки і зустрів Моллера на початку кварталу.
– Необхідна ваша допомога, – не бажаючи витрачати час на базікання, почав Микита Родіонович. – Ви знаєте, де цегельний завод?
– Звичайно, знаю. Навіщо він вам здався?
– Мені особисто він не потрібний… Там, на заводі, зараз Грязнов і Ризаматов, і їх треба якомога швидше попередити, що туди скоро прибуде Гуго Абіх.
– Абіх? На завод? – миттю пожвавішав Моллер.
– Так-так.
– Сам?
– Не знаю… Наше завдання і буде полягати в тому, щоб з’ясувати, сам він туди прибуде чи з ким-небудь і що він там робитиме.
– І ви хочете…
– Не розмовляйте так голосно, – обірвав його Микита Родіонович і тихо додав: – Треба, щоб ми негайно, не гаючи жодної хвилини, пішли на завод. Необхідно зустріти моїх хлопців, попередити їх і вистежити Абіха. Я почекаю біля входу на завод, а ви підете до них. Згода?
– Біжімо… Зрозуміло… Спасибі за повідомлення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 57. Приємного читання.