Розділ «Частина друга»

Вагнер, Гуго й Алім здивувалися.

– Так-так, – сказав Ожогін. – І розмова буде серйозною.

Сніг колючими сухими патлами бився у вікно. Завивав поривчастий вітер. Усі мешканці будинку зібралися в мезоніні, який тепер регулярно опалювався, і скупчились навколо маленького столика, на якому лежали навушники. Крізь виття і свист бурі друзі жадібно ловили ледве чутний голос Великої землі, голос Москви.

Опівночі, коли обговорення подій було закінчено і всі почали готуватися спати, з’явився Моллер.

– Я вам не перешкодив? – спитав він, струшуючи сніг з шапки і оглядаючись на сліди, які залишив після себе.

Всі мовчали: в таку пізню годину хазяїн готелю ще ніколи не з’являвся з візитом.

Не чекаючи, запрошення і розтягнувши губи неначе посміхаючись, Моллер сів на стілець і засунув руку у внутрішню кишеню пальта і вийняв звідти якийсь аркушик.

– Ви добре читаєте по-німецьки, – сказав він, подаючи аркушик Ожогіну. – Прочитайте. Це ж комедія!

Микита Родіонович взяв аркушик і зразу визначив, що то одна з листівок підпільної антифашистської організації. Про це яскраво свідчили формат, папір, шрифт і звичайний підпис у кінці.

Зберігаючи на обличчі спокій, Ожогін почав про себе читати листівку, складену за його участю.

Присутні байдуже дивилися на Микиту Родіоновича, і на їх обличчях Моллер навряд чи міг що-небудь прочитати, хоч очі його метушливо перебігали з одного на іншого.

– Я прошу вас прочитати голосно, це ж дуже цікаво, – попросив Моллер.

– Нічого цікавого в цьому я не бачу, – різко відповів Микита Родіонович. – За читання, а тим більше за поширення таких речей ви можете заробити неприємності. Я дивуюся з вас, пане Моллер! Ви завжди передавали новини, про які ніхто, крім вас, нічого не знав, і тепер притягли якусь погань. Як вона до вас потрапила? – Ожогін шпурнув листівку Моллеру.

– Я знайшов її на східцях вашого будинку… – промовив Моллер після деякого замішання.

Ніхто нічого не сказав. Вагнер встав і, демонстративно грюкнувши стільцем, вийшов з кімнати.

Він не міг переносити присутності Моллера і вважав нижче своєї гідності розмовляти з ним. Навіть порада Микити Родіоновича терпляче ставитись до візитів Моллера і тримати себе в руках не допомогла: в цьому питанні Вагнер не йшов ні на які компроміси.

Вчинок Вагнера не збентежив Моллера. Не гаючи часу, він, з властивим йому азартом, почав повідомляти міські й міжнародні новини.

Микита Родіонович підморгнув Моллеру і, вийшовши з-за стола, піднявся до себе в мезонін.

Закінчивши розповідати чергову плітку, господар готелю теж побіг нагору.

– Я вас правильно зрозумів? – спитав він, зайшовши до кімнати. – Ви хочете залишитись зі мною віч-на-віч?