Микита Родіонович взяв аркушик і зразу визначив, що то одна з листівок підпільної антифашистської організації. Про це яскраво свідчили формат, папір, шрифт і звичайний підпис у кінці.
Зберігаючи на обличчі спокій, Ожогін почав про себе читати листівку, складену за його участю.
Присутні байдуже дивилися на Микиту Родіоновича, і на їх обличчях Моллер навряд чи міг що-небудь прочитати, хоч очі його метушливо перебігали з одного на іншого.
– Я прошу вас прочитати голосно, це ж дуже цікаво, – попросив Моллер.
– Нічого цікавого в цьому я не бачу, – різко відповів Микита Родіонович. – За читання, а тим більше за поширення таких речей ви можете заробити неприємності. Я дивуюся з вас, пане Моллер! Ви завжди передавали новини, про які ніхто, крім вас, нічого не знав, і тепер притягли якусь погань. Як вона до вас потрапила? – Ожогін шпурнув листівку Моллеру.
– Я знайшов її на східцях вашого будинку… – промовив Моллер після деякого замішання.
Ніхто нічого не сказав. Вагнер встав і, демонстративно грюкнувши стільцем, вийшов з кімнати.
Він не міг переносити присутності Моллера і вважав нижче своєї гідності розмовляти з ним. Навіть порада Микити Родіоновича терпляче ставитись до візитів Моллера і тримати себе в руках не допомогла: в цьому питанні Вагнер не йшов ні на які компроміси.
Вчинок Вагнера не збентежив Моллера. Не гаючи часу, він, з властивим йому азартом, почав повідомляти міські й міжнародні новини.
Микита Родіонович підморгнув Моллеру і, вийшовши з-за стола, піднявся до себе в мезонін.
Закінчивши розповідати чергову плітку, господар готелю теж побіг нагору.
– Я вас правильно зрозумів? – спитав він, зайшовши до кімнати. – Ви хочете залишитись зі мною віч-на-віч?
– Цілком вірно… Сідайте. Хочу з вами серйозно поговорити.
Зробивши здивовану міну, Моллер присунув до себе стілець і сів навпроти Микити Родіоновича.
– Скажу відверто, – почав він, – я не люблю серйозних розмов.
– Дурниці! – уривчасто кинув Ожогін і закурив. – Поводите ви себе щонайменше безглуздо.
Моллер насторожився.
– Зовсім безглуздо! – продовжував Микита Родіонович. – І якщо ви не зміните своєї поведінки, я, як собі хочете, змушений буду повідомити про вас у ту установу, де ми з вами недавно зустрічалися. Сподіваюсь, ви мене зрозуміли?
Моллер заперечливо покрутив головою і озирнувся на двері.
– Не прикидайтесь дурнем! – різко сказав Ожогін, – у серйозних справах я жартів не люблю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 52. Приємного читання.