Розділ «Частина друга»

Розмова, що відбулася, носила не зовсім звичайний характер. Переконавшись у тому, що учасники групи забезпечені всім необхідним і ні в чому не мають особливої потреби, Юргенс попросив їх зробити приблизний підрахунок продуктів харчування місяців на п’ять.

На здивовані погляди друзів Юргенс відповів по-російськи:

– Звикайте, звикайте… В нашій роботі часом зустрічається багато незрозумілого, але це не повинно вас лякати. У недалекому майбутньому ви самі дізнаєтесь, чим це викликано.

Микита Родіонович і Андрій, озброївшись олівцями і папером, сіли за підрахунки.

Коли питання про харчування було розв’язане, Юргенс сказав:

– Прошу мати на увазі, що присвоєні вам клички: Марс, Сатурн і Юпітер, є одночасно і паролями. Отже той, хто назве їх вам, незалежно від того, хто це буде, знає про все, і ви зобов’язані будете виконати те, що він вимагатиме. Кажу це тому, що все може трапитись.

– Як це все-таки розуміти?

Юргенс посміхнувся:

– Час напружений. Мало що може трапитись! Сьогодні я тут, завтра – там; сьогодні я живий, а завтра мене вб’є випадкова куля… Ось так. Забувати про це не можна… До речі, як я розмовляю по-російськи? – раптом спитав він.

– Краще, ніж ми по-німецьки, – сказав Микита Родіонович. – Вас можна прийняти за росіянина.

– Навіть?

– Звичайно.

– Це добре. Ніхто з нас не знає, якою мовою і коли доведеться розмовляти. Ви думали над тим, як і яким шляхом краще повернутися в Росію?

Ожогін і Грязнов чекали, що сьогоднішня розмова почнеться саме з цього питання, до нього вони підготувалися.

– Думали, – відповів Микита Родіонович.

– Ну і як?

Ожогін виклав свою точку зору. Повертатися до Радянського Союзу під виглядом військовополонених – невигідно і небажано. Недоцільно також говорити про те, що вони взагалі були на території Німеччини, бо це може накликати на них підозру…

– Не згодний, – перебив Микиту Родіоновича Юргенс. – Полону в своїх нових біографіях вам не уникнути, оскільки ви опинилися на території Німеччини. Раніше ще можна було сказати, наприклад, що ви жили в районах, тимчасово окупованих німцями, або були в партизанах, але тепер такі варіанти виключені. Залишається полон. Полон і втеча з полону. Обов’язково втеча, причому, групова. Тікало п’ять, шість, сім чоловік, живими лишилося троє. Питання: куди тікали, де ховалися, жили, що робили? Це треба серйозно обміркувати. Прізвища полонених, які тікали з таборів і загинули, вам дадуть. Дадуть також найменування табору. Не виключена можливість, що доведеться з’їздити і подивитися на цей табір, щоб потім зуміти розповісти про нього. Уявимо й інший варіант: до табору вас не довезли, і ви по дорозі втекли. Такі факти були. Зовсім недавно місцева влада виловила чотирьох росіян, які втекли з заводу і ховалися в лісах протягом двох років. «Такий варіант теж підходить.

– Зрозуміло, – кивнув головою Ожогін.

– У мене запитання, – промовив Андрій, який досі мовчав.