– Коли потрібна буде ваша допомога в справі Абіха, – перебив Ожогін, – я звернуся до вас. Можливо, що разом і завершимо всю цю довгу історію. Не заперечуєте?
– Ніскільки. Завжди готовий.
– От і домовились.
На кінець січня радянські війська вже увійшли в Сілезію, Померанію, Пруссію, Бранденбурзьку провінцію, вийшли до Данцігської бухти і відрізали східне угруповання німецької армії.
Кожний новий день приносив радісні вісті.
На вулицях Варшави, Кракова, Лодзі маяли переможні прапори…
В місті, де жили друзі, паніка посилювалася все більше. Справжнє розгублення панувало серед торгашів, спекулянтів, постійних відвідувачів «чорного ринку». Крупні ділки, власники, видні гітлерівські чиновники вивозили все, що тільки могли. Центр міста майже спорожнів.
Багаті квартали здавалися вимерлими, будинки стояли з забитими вікнами і дверима. Де-не-де залишилися двірники, слуги, довірені.
Есесівці скаженіли. На Базарній площі з’явилася шибениця. На ній цілий тиждень висіли задубілі трупи. Прибитий до стовпа напис повідомляв, що повішені – зрадники інтересів Німецької імперії. Прізвищ покараних гітлерівські кати не назвали, але народ їх пізнав.
У місті хазяйнували солдати, поліцаї і аферисти всіх мастей та відтінків. З’являтися на вулицях з настанням темряви, навіть при наявності спеціальних перепусток, було рисковано. Однієї ночі мешканці будинку Вагнера почули тріск автоматної черги. Вранці на вулиці виявили труп чоловіка. Труп пролежав дві доби, його прибрали самі городяни. Перелякані сміливими повітряними десантами Радянської Армії, німецькі патрулі в кожному перехожому ладні були вбачати парашутиста і часто стріляли в городян без попередження.
Викликані на чергове побачення до Юргенса, Микита Родіонович і Андрій помітили, що його резиденція охороняється автоматниками; один розмістився в передній кімнаті, біля самих дверей, другий – біля входу в будинок з двору.
В особняку, як і раніше, панував непорушний спокій. Особняк нагадував острівець тиші і порядку серед бурхливого моря. Вірний собі, цілком спокійним залишався і сам Юргенс.
Розмова, що відбулася, носила не зовсім звичайний характер. Переконавшись у тому, що учасники групи забезпечені всім необхідним і ні в чому не мають особливої потреби, Юргенс попросив їх зробити приблизний підрахунок продуктів харчування місяців на п’ять.
На здивовані погляди друзів Юргенс відповів по-російськи:
– Звикайте, звикайте… В нашій роботі часом зустрічається багато незрозумілого, але це не повинно вас лякати. У недалекому майбутньому ви самі дізнаєтесь, чим це викликано.
Микита Родіонович і Андрій, озброївшись олівцями і папером, сіли за підрахунки.
Коли питання про харчування було розв’язане, Юргенс сказав:
– Прошу мати на увазі, що присвоєні вам клички: Марс, Сатурн і Юпітер, є одночасно і паролями. Отже той, хто назве їх вам, незалежно від того, хто це буде, знає про все, і ви зобов’язані будете виконати те, що він вимагатиме. Кажу це тому, що все може трапитись.
– Як це все-таки розуміти?
Юргенс посміхнувся:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 54. Приємного читання.