Розділ «Частина друга»

– Мені платять, але нерегулярно і не завжди стільки, скільки я хочу. Але чому ж вам… Хоча так, я випустив з уваги: у вас пан Юргенс. Ви у вигіднішому становищі.

– Чи не бажаєте ви поділитися своїм досвідом роботи? – знову запитав Андрій.

– Досвідом роботи? Як це розуміти?

– Ці прізвища вам що-небудь говорять? – спитав Андрій і подав Моллеру список осіб, складений Абіхом і Вагнером.

Господар готелю, ще не розуміючи, куди хилиться розмова, з цікавістю подивився на аркушик. Він прочитав знайомі прізвища, і раптом здогад обпік його мозок. Звідки цей список? Хто міг сказати їм прізвища осіб, за якими він стежив за дорученням гестапо? Моллер здригнувся і, випустивши аркушик на стіл, здивовано подивився на Грязнова.

– Кого ще можна занести до цього списку? – спитав Андрій.

– Я нічого не розумію, – пробелькотів Моллер, – намагаючись посміхнутися.

Грязнов повторив запитання.

– А вам це навіщо? – сухо, не без злості, спитав гестапівець.

– Коли запитуємо, значить треба.

Моллер перевів погляд на Аліма і, зустрівшись з його очима, відчув небезпеку. Він зробив рух, намагаючись встати, але третій, невідомий йому співбесідник грубо кинув:

– Сиди на місці, паскуда!

В очах Моллера на мить спалахнуло почуття страху. Розстебнувши комір пальта, він спитав:

– Що вам треба від мене?

– Я вже сказав, – відповів Андрій. – Кого ви ще видали гестапо?

Моллер мовчав, спохмурнівши і прикусивши нижню губу.

Грязнов вийняв пістолет. Гестапівець рвонувся з місця, вдарився об стіну барака і, затуливши обличчя руками, застиг.

– Я буду рахувати до десяти, – сказав Андрій. – За цей час ви повинні назвати прізвища своїх жертв, а ми їх запишемо. Не захочете згадати – ваша справа.

Моллер відкрив обличчя і побачив, що в Аліма теж з’явився пістолет.

– Починаємо, – промовив Андрій. – Один… два… три… чотири…