Розділ «Частина друга»

Ожогін схилив голову на знак згоди.

– Ви повинні розуміти, – м’яко продовжував Фохт, – що сусідство з неблагонадійними людьми може пошкодити і вам, а в цьому ні ви, ні я, ні Юргенс не зацікавлені. Власне кажучи, з цього приводу я й вирішив з вами поговорити. Він, оцей Абіх, не догадується, хто ви насправді?

– Думаю, що ні, – відповів Микита Родіонович. – Ось тільки сьогоднішній виклик дасть привід для міркувань.

– Це дурниці! – сказав майор. – Ви можете сказати, що ми цікавилися вашим минулим.

Ожогін кивнув головою.

– Ще раз прошу бути уважнішими з Абіхом і про будь-що підозріле в його поведінці негайно повідомити мене. – Майор встав.

Коли Ожогін і Грязнов сходили з другого поверху, їм знову потрапив назустріч весь обсипаний снігом Моллер. Він, мабуть, квапився, бо не зупинився навіть поговорити і лише, жартівливо посварившись пальцем, кинув:

– Пропащі! Днями обов’язково забіжу провідати.

На вулиці йшов сніг, тротуари і брук були вкриті білим пухом.

Друзі перейшли вулицю і попрямували додому. Двері відчинив сам Вагнер.

– Ну як? – спитав він.

– Є про що поговорити! – весело відгукнувся Грязнов.

– У нас теж є що розповісти, – сказав Вагнер і, замкнувши двері, провів друзів у свій кабінет.

Там сиділи Гуго й Алім. Між ними лежав відкритий чемодан, наповнений золотом.

– Що це таке? – здивувалися Ожогін і Грязнов.

– Таємниця, яка вас цікавила.

– От так штука! Ну, а де ж сам племінник? – спитав Андрій.

– Ого! Він уже далеко.

Вагнер повідомив, з яким проханням звернувся до нього Рудольф, і розповів історію чемодана. Цінності, які зберігаються в ньому, – російські. Один із сподвижників Гітлера, Вільгельм Кубе, був призначений генеральним комісаром Білорусії: його ще минулого року партизани відправили на той світ. Частину золота, яке привласнив Кубе, сховав якийсь Манішка – з людей, близьких до Кубе. У Бресті Манішка зустрівся з племінником Вагнера. Там Манішка, за словами Рудольфа, підхопив висипний тиф, зліг і помер. Як видно, без Рудольфа тут не обійшлось, але це не має значення. Головне те, що цінності, привласнені Рудольфом, належать Радянській Росії, і їх треба повернути справжньому власникові.

– До цього ми ще повернемося, – промовив Микита Родіонович, коли Вагнер закінчив розповідь. – А тепер давайте поговоримо про Абіха і Моллера.