Розділ «Частина перша»

Біля воріт усе пройшло без затримки. Нахльостуючи коня, Заломін об’їхав цегельний завод, потім трохи підвівся і відкинув кришку бочки. Серце його шалено билося. Незважаючи на мороз, старий не відчував холоду і тільки на півдорозі помітив, що тримає віжки голими руками, а рукавиці стирчать за поясом.

– Урятував… урятував! – шепотів Заломін і нещадно підганяв конячину.

Побачивши праворуч від себе руїни комунгоспівського будинку, старий зупинив підводу і стукнув ліктем у днище бочки.

– Чи знайоме тобі місце? – тихо спитав він у Повелка, який вистромив голову.

– Знайоме.

– Біжи прямо до альтанки в саду. Там хлопці чекають з документами і одягом.

Повелко спритно зіскочив з підводи і, крадучись, побіг до зруйнованого будинку. Через хвилину він зник серед руїн.

На іменини Варвари Карпівни друзі потрапили тільки ввечері. Їх чекали з нетерпінням. Це було видно з того, як заметушилися господарі і як тепло вітала Микиту Родіоновича сама іменинниця.

В їдальні було гамірно.

Іменинниця познайомила гостей. Першим від дверей сидів літній німець у цивільному одягу, маленький, з великим животом і шиєю, як у індика, – він назвав себе Брюнінгом. Поруч з ним був німець у солдатській формі, із забинтованою рукою – його звали Паулем. Біля Пауля примостилася білява дівчина, нова подруга Варвари Карпівни. По другий бік столу розмістилися червонолиций комірник міської управи Крамсалов з дружиною. Хоч Крамсалов говорив мало, Ожогін помітив, що він дуже заїкається.

Варвара Карпівна поставила стілець для Микити Родіоновича біля свого і тихо сказала, що, оскільки горбаня в числі гостей немає, їй ніхто не зіпсує настрою.

– Чому ж ви його не запросили? – спитав Ожогін. – Він дуже цікава людина.

– Роде за якісь гріхи далеко запроторив його. Більше він, мабуть, взагалі не появиться.

Варвара Карпівна поставила перед Ожогіним склянку, наповнену вином.

– Усім, усім наливайте і поздоровляйте іменинницю! – гучним голосом подала команду Мотрона Силантіївна.

Тряскін почав квапливо розливати вино у склянки.

– Розвеселіть нас, Микито Родіоновичу, – звернулася Мотрона Силантіївна до Ожогіна, – а то сидять усі, носи повісивши, і тільки про політику дзвонять.

– Мотенько, Мотенько! – благальним голосом звернувся до дружини добре-таки підпилий Тряскін.

– Чого? Ну, чого? – огризнулася Мотрона Силантіївна і суворо подивилася на чоловіка.

– Господи, – забелькотів Тряскін, – я хотів розповісти новину…