– Готовий?
– Нормально.
– А ці троє?
– Вірні.
– Тоді давай, – заквапив Заломін.
– А не задихнуся? – посміхнувся Повелко.
– Та що ти! Бочка чиста… в ділі не була.
Повелко наблизився до передньої підводи. Дочекавшись, коли вартовий почав віддалятися від підводи, він швидко шмигнув у отвір бочки.
Заломін захлопнув відкидну кришку і, сівши на передок, рушив.
– Ну, я пішов, підганяй тут! – гукнув він вартовому.
– Гут, гут, – озвався той і махнув рукою.
Біля воріт усе пройшло без затримки. Нахльостуючи коня, Заломін об’їхав цегельний завод, потім трохи підвівся і відкинув кришку бочки. Серце його шалено билося. Незважаючи на мороз, старий не відчував холоду і тільки на півдорозі помітив, що тримає віжки голими руками, а рукавиці стирчать за поясом.
– Урятував… урятував! – шепотів Заломін і нещадно підганяв конячину.
Побачивши праворуч від себе руїни комунгоспівського будинку, старий зупинив підводу і стукнув ліктем у днище бочки.
– Чи знайоме тобі місце? – тихо спитав він у Повелка, який вистромив голову.
– Знайоме.
– Біжи прямо до альтанки в саду. Там хлопці чекають з документами і одягом.
Повелко спритно зіскочив з підводи і, крадучись, побіг до зруйнованого будинку. Через хвилину він зник серед руїн.
ХІІ
На іменини Варвари Карпівни друзі потрапили тільки ввечері. Їх чекали з нетерпінням. Це було видно з того, як заметушилися господарі і як тепло вітала Микиту Родіоновича сама іменинниця.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 53. Приємного читання.