Розділ «Частина перша»

«А що, як це той?!»

Незнайомий перейшов на протилежний бік вулиці, де стояв будинок Юргенса, і попрямував до нього.

«Баритися не можна, – вирішив Ігорьок, – так чого доброго і проґавиш». Він доїхав до пекарні і шмигнув у двір. Навалившись на стіл і тримаючи в руці шматок хліба, Сашурка спав.

– Сашко, Сашко! Швидше – там ходить якийсь…

Сон миттю відлетів. Сашурка схопився, обсмикнув шинель, поправив нарукавник і, вже йдучи, кинув товаришам:

– На всякий випадок вірьовку приготуйте…

Коли Сашурка з’явився у дворі пекарні, незнайомий уже стояв недалеко від будинку Юргенса. В його позі відчувалася нерішучість. Один раз він уже пройшов повз особняк, придивляючись до нього.

Сашурка повільно рушив до незнайомого і, не дійшовши метрів з десять, пізнав Зюкіна. Серце шалено закалатало. Варто зрадникові зробити кілька кроків, підняти руку до кнопки дзвоника – і станеться страшне, непоправне. Але Сашурка цього не допустить! Недарма він майже на два місяці втратив спокій, недарма тонув у болоті, блукав по лісу, голодував, недарма його бойові друзі підпільники ні вдень, ні вночі не заплющували очей, стежачи за особняком Юргенса. Справедливість переможе, і зрадник одержить по заслузі.

Побачивши перед собою людину в поліцейській формі, Зюкін прийняв її за вартового, що охороняє будинок.

«Вартовий» делікатно підніс руку до головного убору.

– Ви чого тут походжаєте? – спитав він

– Я… я… мені треба… – замимрив Зюкін.

– Вам треба до пана Юргенса?

– Цілком вірно! – радо відказав зрадник.

– Відійдемо вбік. Тут стояти не дозволяється.

І, взявши під руку Зюкіна, Сашурка відвів його від вікон будинку Юргенса.

– На котру годину вам призначили?

– Мені призначили на північ, але я хотів би потрапити зараз. У мене справа дуже важлива.

Для солідності Сашурка витримав невелику паузу.

– Важлива? Ну що ж, спробую влаштувати вам побачення. Ідіть за мною.