В їдальні було гамірно.
Іменинниця познайомила гостей. Першим від дверей сидів літній німець у цивільному одягу, маленький, з великим животом і шиєю, як у індика, – він назвав себе Брюнінгом. Поруч з ним був німець у солдатській формі, із забинтованою рукою – його звали Паулем. Біля Пауля примостилася білява дівчина, нова подруга Варвари Карпівни. По другий бік столу розмістилися червонолиций комірник міської управи Крамсалов з дружиною. Хоч Крамсалов говорив мало, Ожогін помітив, що він дуже заїкається.
Варвара Карпівна поставила стілець для Микити Родіоновича біля свого і тихо сказала, що, оскільки горбаня в числі гостей немає, їй ніхто не зіпсує настрою.
– Чому ж ви його не запросили? – спитав Ожогін. – Він дуже цікава людина.
– Роде за якісь гріхи далеко запроторив його. Більше він, мабуть, взагалі не появиться.
Варвара Карпівна поставила перед Ожогіним склянку, наповнену вином.
– Усім, усім наливайте і поздоровляйте іменинницю! – гучним голосом подала команду Мотрона Силантіївна.
Тряскін почав квапливо розливати вино у склянки.
– Розвеселіть нас, Микито Родіоновичу, – звернулася Мотрона Силантіївна до Ожогіна, – а то сидять усі, носи повісивши, і тільки про політику дзвонять.
– Мотенько, Мотенько! – благальним голосом звернувся до дружини добре-таки підпилий Тряскін.
– Чого? Ну, чого? – огризнулася Мотрона Силантіївна і суворо подивилася на чоловіка.
– Господи, – забелькотів Тряскін, – я хотів розповісти новину…
– Мадам Тряскін, – звернувся до хазяйки ламаною російською мовою Брюнінг, – ваша чоловік має сказати новина. Це… це гут, зер гут, ми любимо сенсацій, ми просимо пан Тряскін…
– П-п-равильно… п-просимо, – трусячи головою, ледве вимовив Крамсалов. – Н-нехай…
Дружина ущипнула його за руку, він скривився і замовк.
Сп’янілий Тряскін виліз з-за стола і непевними кроками попрямував у другу кімнату.
– Зараз зробить якусь дурницю, – сказала Варвара Карпівна. – Їжте, не звертайте уваги. – І вона поклала Ожогіну на тарілку кусок риби.
Брюнінг, який сидів праворуч від Ожогіна, перекладав солдату Паулю з російської мови на німецьку. Від Брюнінга смерділо нафталіном, і Микита Родіонович трохи відсунув свій стілець.
– Хто вони? – киваючи в бік німців, тихо спитав Варвару Карпівну Ожогін.
Вона пошепки розповіла: Пауль – солдат, лікується в госпіталі, Брюнінг – знайомий батька.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 54. Приємного читання.