– Де жили весь час?
Саткинбай, не кваплячись, розповів, що з тридцять четвертого року він живе в Німеччині, до того три роки був у Туреччині, звідки його вивіз німецький капітан Циглер, а в Туреччину потрапив з Ірану. В Туреччині залишився його старший брат – співробітник емігрантської газети.
Знову заговорив Марквардт. Він попередив Саткинбая, що їхати доведеться надовго і осісти як слід. Те, що треба зробити, вимагає не одного року. Необхідно освоїтись у новій обстановці, відновити старі зв’язки, завести нові. Докладно з ним буде говорити пан Юргенс, а він хоче звернути увагу на основне. Головне завдання Саткинбая – підшукати надійних людей, здатних виконати будь-яке доручення.
– Друзі в Узбекистані у вас є? – спитав Марквардт.
– Є, – відповів за Саткинбая Юргенс. – Наприкінці листопада були скинуті два чоловіка.
– Добре. Дамо ще зв’язок, який треба використати. На вашій батьківщині живе російський інженер Ожогін, брат якого, як і ви, служить Німеччині. Треба знайти його і передати цю фотокартку…
– Ожогін і Грязнов вами перевірені? – звернувся Марквардт до Юргенса, коли Саткинбай вийшов.
Юргенс потер пальцями перенісся.
– Особливої перевірки, на мою думку, не треба, адже вони з’явилися з власноручним листом Брехера. Не вірити Брехеру я не маю підстав…
– Це ще нічого не означає, – обірвав його Марквардт.
– Я розумію, – схилив голову Юргенс, – а тому підкреслюю, що особливої перевірки не треба. Але те, що елементарно необхідне, я зробив. Стеження показало, що вони підтримують зв’язок з особами, які не викликають ніякої підозри. І стеження я зняв. Їх кишені і речі регулярно передивляється квартирна хазяйка. Спробував втрутитися в цю справу Гунке, але осоромився.
– Як це розуміти?
Юргенс розповів історію з горбанем. Марквардт розсміявся.
– Все-таки не буде зайвим вжити ще якихось заходів, – порадив він. – Складного нічого не затівайте, а так… легеньку провокацію, наприклад, невеличкий лист від патріотів міста. Цікаво, що вони робитимуть…
– Гаразд, – погодився Юргенс.
… О-пів на другу для полковника був поданий лімузин.
Провівши шефа до машини, Юргенс повернувся в кабінет. Вірний своєму постійному правилу, він перед сном подзвонив коменданту міста і поцікавився, чи не сталося чогось надзвичайного. З такою ж метою подзвонив і начальнику гарнізону. Потім Юргенс перевірив замки ящиків і сейфа. Коли його рука вже потяглася до вимикача, щоб погасити настільну лампу, він помітив списаний Марквардтом аркушик паперу. На ньому красувалися скрипичний ключ, маленька церква з дзвіницею, парусна лодка, назви різних міст, жіноча голівка… Юргенс посміхнувся і, збираючись кинути аркушик у корзину, взяв його в руки. В куточку аркуша поряд із знаком запитання стояло дробове число «209/902». Юргенс здригнувся. «Що це таке? Безглуздий збіг цифр чи умисел? Невже полковник знає?.. Хто міг розповісти йому цю таємницю, і тим більше зараз, під час війни? Чим усе це може закінчитися для нього, – Юргенса?»
Під номером «209/902» він був записаний як таємний співробітник американської розвідувальної служби. Ніхто, крім Гольдвассера, не знав його номера.
Юргенс нервово заходив по кімнаті. Виникали численні здогади, однак жоден з них не давав переконливої відповіді на питання. Він відкрив стінну шафу, налив бокал вина і одним духом випив. Потім повернувся до стола, взяв аркушик, збираючись його знищити, але замислився і, акуратно склавши, сховав у внутрішню кишеню…
Приблизно в цей самий час із пекарні вийшов Грязнов, який проник у підпілля відразу ж після закінчення занять у Кібіца. Він постарався запам’ятати з почутого головне: на батьківщину пробирається ворог і ім’я його – Ібрагімов Ульмас – Саткинбай.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 49. Приємного читання.