– Хайль! – гаркнув і підпилий Пауль.
І без того невеселий настрій компанії зіпсувався остаточно. Не поліпшили його і нові пляшки вина.
Крамсалова почала умовляти чоловіка йти додому. Подруга Варвари Карпівни злякано поглядала на Пауля. Той по-німецьки розмовляв з Брюнінгом, розпитував про зміст листівок.
– Ходімте в другу кімнату, – запропонувала Варвара Карпівна Ожогіну.
Микита Родіонович мовчки пішов слідом за іменинницею.
– Але ж насправді погано, – сказала Варвара Карпівна, сідаючи на маленький низький диванчик. – Хто б міг подумати, що все так вийде! Ми прорахувалися…
– Хто – ми?
– Ну, я, батько, хоч би от Люба, Крамсалови, та й ви… І хто б міг подумати! В той час, у сорок першому році, все було так ясно, а зараз, здається, знову Радянська влада повернеться. Я от тільки боюся, що почнуться переслідування, арешти… Я за останні дні втратила сон, апетит. Все з рук падає, не хочеться ні за що братись, усе остогидло. Ходжу як сновида, як тварина, що чекає: ось-ось вдарять або потягнуть на бойню… Що ж робити? -
Почуття огиди охопило Ожогіна, захотілося встати й піти. Але він стримав себе і сказав:
– Про те, що робити, треба було думати значно раніше. І мені, і вам.
– Мені ніколи так не хотілося жити, як зараз, ніколи! Ви хоч пораду дайте…
– У вас є порадник, кращий за мене…
– На кого ви натякаєте?
– На Роде, звичайно.
– Не називайте це ім’я! – Варвара Карпівна рвучко схопилася на ноги. – Він приніс мені стільки лиха, стільки лиха…
– Значить, ви його ненавидите?
Варвара Карпівна мовчки почала ходити по кімнаті. Останнім часом ставлення Роде до неї змінилося. І раніше не ввічливий, Роде тепер став відверто грубим. Ні про яку Німеччину вона вже не мріяла, хоч ще зовсім недавно говорила про майбутню поїздку, як про вирішене питання. Ні, в Німеччину ЇЇ не візьмуть, але й живою не залишать. Роде вона боялася навіть більше, ніж повернення Радянської влади. Радянська влада не простить, зради – покарає, засудить; а Роде – знищить. Занадто багато знає Варвара Карпівна, як перекладачка гестапо, як живий свідок. На карту ставиться життя, а порадитися-нема з ким. Думка поділитися з Ожогіним, який, за словами горбаня, був близький до військової розвідки і який здався Варварі Карпівні розумною людиною, виникла в неї недавно. Але чим може допомогти Ожогін, що знаходиться в такому самому становищі, як і вона?
– Він мене уб’є! – вихопилося у Варвари Карпівни, і вона озирнулася на двері, з-за яких було чути голоси гостей. – Він мені одного разу сказав: «Ви знаєте занадто багато для живої людини». Я почуваю себе приреченою… Як бути? Де знайти вихід?
Микита Родіонович мовчав, уважно розглядаючи свої нігті. Він вагався: поставити питання руба чи зробити тільки натяк, пробний крок, розвідку?
– Знайти вихід, звичайно, можна, але зробити це нелегко, – сказав він.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 56. Приємного читання.