Комендант гаряче намагався щось пояснити Юргенсу. Той не дослухав і різко перебив:
– Дайте мені людей… десяток, не менше… і тоді не потрібний буде ваш паровоз. Вони самі докотять вагон.
Комендант побіг. Юргенс важко зітхнув, вийняв портсигар, закурив.
Через п’ять хвилин комендант знову з’явився у супроводі дванадцяти солдатів.
– Ходім, – сказав Юргенс і, легко стрибнувши з перону, пішов по шпалах.
Вагон, виділений для Юргенса, стояв біля занедбаної, віддаленої на кілометр від вокзалу платформи, де до війни розвантажували дерево, і це, власне, врятувало й самого Юргенса, і Ожогіна, і Грязнова.
Радянські штурмовики з настанням темряви з’явилися так несподівано, що ні сирена, ні зенітки, ні прожектори не встигли попередити про їх наближення.
Разом з Юргенсом та його служником, який займався укладанням речей у вагон, Ожогін і Грязнов залізли у вузьку трубу під полотном залізниці і просиділи там цілу годину.
Коли затихли вибухи і зникли літаки, вокзал палав, наче величезне багаття. Ні про який від’їзд у найближчий час нічого було й думати…
Ніч пройшла в очікуванні нового нальоту, але його не було. Вранці почали вантажитись. Речі укладали в довгий, старого зразка, пасажирський вагон. Боячись нового бомбардування, ешелон формували швидко, без звичайної тяганини. Маневрового паровоза, як і вчора, не знайшлося, тому вагон Юргенса довелося перевезти на вокзал з допомогою солдатів. Радіоапаратура, документи, гардероб, продукти – все це зайняло кілька купе. Інші купе були в розпорядженні Юргенса.
Вже після причеплений вагона, перед самою відправкою поїзда, трапилася нова пригода.
Стримуючи натиск натовпу гітлерівців, автоматники, які зайняли всі виходи, не звернули уваги на вікна вагона. Біля одного з них почалася метушня, яку помітив служник Юргенса. Кілька солдатів з ешелону, що стояв поруч, підсаджуючи один одного, влізли через вікно у купе, зачинене зовні, і почали вивантажувати звідти продукти. По ланцюжку передавалися пачки галет, сигарети, банки з консервами і згущеним молоком, пляшки з вином.
– Пане Юргенс, – кваплячись, доповів служник, – з другого купе через вікно крадуть продукти!
Юргенс побілів від злості і, витягнувши з задньої кишені брюк пістолет, кинувся в купе. Над розкритими ящиками хазяйнував літній солдат.
– Мерзотник! Мародер! – заревів Юргенс і вистрілив три рази підряд.
У цю ж хвилину прогув паровоз і, голосно зітхаючи й віддуваючись, потягнув ешелон з вокзалу.
Тіло вбитого солдата викинули через вікно.
Поїзд почав набирати швидкість.
Грязнов примостився біля вікна з вибитим склом.
Микита Родіонович сів поруч з другом і обняв його за плечі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 130. Приємного читання.