– Так.
– Тому візьміть оце. – «Грізний» подав маленький аркушик паперу. – Тут докладкі умови зв’язку. Проштудіюйте їх, запам’ятайте, а папірець знищіть. – Він встав.
Микита Родіонович також підвівся.
– Прошу не забувати того, про що я вже говорив вам, – продовжував «Грізний». – Поведінка розвідника визначається завданням, яке йому дається. Від вас не чекають ні формування загонів, ні диверсійних актів. Ваше завдання – зберегти себе, все побачити, все почути і, якщо трапиться можливість, про все повідомляти. Ви залишитесь людьми німецької військової розвідки і виконаєте все, що вона від вас вимагатиме. А тепер дайте мені вашу руку. – І він міцно потиснув руку Микиті Родіоновичу. – Передайте мій привіт вашому другу, товаришу Грязнову. Бажаю перемоги!
… Ожогін і Грязнов насилу потрапили на вокзал. Він був обнесений трьома рядами колючого дроту, в тих місцях, де були залишені проходи, творилося щось неймовірне.
Автоматникам, що стояли рядами, не під силу було стримати натиск озлоблених солдатів, які тіснили охорону і рвалися в прохід. Коли один з автоматників дав попереджувальний постріл у повітря, почулася лайка, і через кілька хвилин автоматник повис на дроті.
Натовп вдерся на вокзал, заповнив територію станції. Лізли в товарні вагони, на дахи. За кілька хвилин усі ешелони були буквально обліплені людьми.
Друзі пройшли на перон останніми і почали шукати Юргенса. Тільки через півгодини вдалося помітити його масивну постать. Юргенс про щось сперечався з комендантом, енергійно жестикулюючи. Друзі підійшли ближче і поздоровкались.
– Мені потрібно знати, який ешелон піде першим, щоб до нього причепити спеціальний вагон, – говорив Юргенс.
– Тут усі спеціальні, – відповідав комендант. – А який ешелон піде першим, сказати не можу. Бачите, що робиться?
– В цьому винні ви, коменданте, – жорстко сказав Юргенс. – На вашому місці слід було…
– Облиште читати мені нотації! – обірвав його комендант. – Мене і без них нудить.
– Гаразд, – стримуючи гнів, промовив Юргенс. – Скажіть тоді, до якого ешелону причепити мій вагон?
– Чіпляйтесь до будь-якого! – І, оточений десятком автоматників, комендант швидко зник.
Кілька секунд Юргенс стояв у нерішучості, а потім сказав друзям:
– Чекайте мене на цьому місці, я повернусь через півгодини, – і пішов.
Але втриматись на «цьому місці» не вдалося. Хтось із страху чи навмисне кинув слово: «Повітря!» І все прийшло в рух. Тисячі гітлерівців стрімголов кинулися через проходи в огорожі на привокзальну площу, у залізничний парк, де були щілини і бункери.
В це, й час до ешелону біля другої платформи підігнали паровоз. Люди знову кинулися на вокзал.
– Цей ешелон піде без нас, – сказав Андрій, стежачи за посадкою.
Юргенс не з’являвся. По перону біг комендант, за ним, наче тіні, – автоматники.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 130. Приємного читання.