Розділ Х Смолоскип Ваятта

– Абсолютно всі? – прошепотіла Даґні, в якої перед очима знову постали руїни. – Інженери теж?

– Так, мем. То було заводське містечко.

– А ви, часом, не запам’ятали імені бодай когось, хто там працював?

– Ні, мем.

– А за якого власника завод іще працював?

– Не знаю, мем. Там було купа різної метушні. До того ж, коли помер старий Джед Старнс, який і збудував той завод, підприємство весь час переходило з рук у руки. Старнс, власне, і навів був лад у всьому цьому краї. Помер він дванадцять років тому.

– А чи можете ви назвати імена всіх наступних власників?

– Ні, сер. Стара будівля суду згоріла років зо три тому разом із усіма архівами. Хтозна, де тепер можна знайти ці дані.

– А чи знаєте ви, в який спосіб вдалося Марку Йонтцу купити завод?

– Це я знаю. У Баскома, мера Рима. Але як завод перейшов у власність мера, не знаю.

– А де зараз мер Баском?

– Досі керує Римом.

– Дуже вам дякую, – мовив Ріарден, підводячись. – Ми поїдемо до нього.

Коли вони вже були біля дверей, клерк запитав:

– Сер, а кого ви шукаєте?

– Нашого друга, – відповів Ріарден. – Давнього друга, з яким втратили зв’язок. Він колись працював на тому заводі.

Мер міста Рим у штаті Вісконсин схилився на спинку свого крісла; під засмальцьованою сорочкою його груди і живіт скидалися на велику грушу.

На терасі його будинку було густе повітря з пилюки і сонця. Мер поворухнув рукою, зблиснувши чималим, хоча далеко не ідеальним, топазом на каблучці.

– Немає сенсу, леді, немає жодного сенсу, – мовив він. – Опитувати місцевих мешканців – це гаяти час. Заводських уже не залишилося, нема й таких, хто міг би про них розповісти. Звідси всі нормальні сім’ї виїхали, зостався лише різний непотріб! Я собі весь час кажу, що перетворився на мера непотребу.

Він запропонував обом своїм гостям сісти, але не звертав уваги, що леді й далі стояла біля парапету тераси. Відкинувшись назад, Баском узявся вивчати струнку постать візитерки: «Вищий світ, – подумав він. – Та й її супутник вочевидь із багатих».