Талан (скорочено)

Квітка (підходить). Марусю!

Лучицька. Ай! Ти? Ах, як мене грім налякав!

Квітка. Чистим душам грім не страшний... Поясни мені, Бога ради, щиро... (Голос тремтить). Від кого цей лист? Тут написано: «Прости, я розлюбив тебе, а покохав другу... ти собі знайдеш...» І так далі... грубо, цинічно!..

Лучицька. Що-о? Я не розумію нічого... А дай!

Квітка (показує уривок). Читай — я не прибавив!

Лучицька (придивляється й сміється). Це ж не до мене лист!

Квітка. У тебе знайшли... Тут нема сміху... тут жах!

Лучицька. Ні, голубе мій, один лиш сміх!.. Знаєш, що це таке? Це моя роль з «Глитая»: це той лист, що Глитай підробив і приніс Олені.

Квітка. Може... Однако все-таки... странно! Я хорошо не помню... Какое ужасное недоразумение! Я не могу придти в себя!..

Лучицька. Ти мені не ймеш віри? Невже ти зміг про мене так чорно помислити? Антосю, що ж це?

Квітка. Прости! У меня расшатаны нервы... какая-то тупая боль... Да, все одно к одному... кругом разочарования, неудачи, неприятности!

Лучицька. Ти мене лякаєш... Що ж скоїлось?

Квітка. В земство нема чого й думати: остання стежка закопана!

Лучицька. Чого ж? З якої причини?

Квітка. Одна причина, одна.

Лучицька. Все я?

Квітка. Що ж ти з ними вдієш? І кланятися перестали... Нема просвітку: руки складай і лежи нікчемною колодою, поки не згниєш.

Лучицька. Я? Я тобі світ заступила?

Квітка. Не ти, а панські привереди... А!

ЯВА 10