Білії ночі,
Синь дніпрова,
Юнь комсомольська,
Вічно жива!
Це вам не «канареюшка жалобно пойоть», а два голуби… Зразу вам і відповідь:
Кружать, здіймають
Крилонька свої,
Наче ми з парі,
В сім'ї…
От вам і загсі Хороша пісня!
* * *
…П'єса В. Минка «Не називаючи прізвищ» — життєва п'єса. Типи всі в ній такі, що ви їх бачили і вчора, бачите, на жаль, їх і сьогодні.
Чимало в нас іще таких «сановників», як Карпо Карпович, що не люблять, як їх, не дай бог, на дачі тстось телефоном потурбує, що їх «нема вдома», що вони крізь пальці дивляться на різні викаблучування їхніх «домашніх міністрів» Діан, тими Діанами вихованих пустоцвіток Поем, що мріють жити тільки в Києві, що плюють на те, що на їхню освіту держава витрачає великі кошти, — вони, мавши вищу медичну освіту, будуть працювати секретарками, діловодами, аби тільки в Києві! Скільки щоліта ми маємо мороки з такими Беллами та Поемами, які оббивають пороги в міністерствах, в редакціях і просто у впливових осіб, щоб залишитися в Києві, в Харкові, в Одесі. Щоб тільки не на село! І, нема де правди діти, скільки разів самому доводилося бути «Піком» — ходити прохати за котрусь із таких Поем! Більше ні за кого не прохатиму! (Самокритика!)
Карпи Карповичі та Діани виховують нам отаких Поем та Белл, і тільки здорове робітниче оточення, піонерія, комсомол рятують їхніх Жанеків (Ваньків) від Поеминої долі, невважаючи на «вату», на градусники, на манні каші, на шоколад їхніх мамів Діан.
Та, на наше щастя, в нашому радянському суспільстві більше Карпів Сидоровичів, ївг Карпівних, Максимів Кочубеїв, Галь, Прісь, Колосових, Нетудихат, Сашків, чудесної нашої молоді, яких з такою любов'ю вивів у своїй комедії В. Минко.
Вони — наша надія і наше майбутнє! Вони збудують комунізм!
«Не називаючи прізвищ» — п'єса кусюча. Ви послухайте, як реагують місцеві Діани та Поеми на комедію: лаються, плюються і, обурені, залишають театр:
— Нема в нашому суспільстві таких Діан! Нема таких Поем! Автор зводить наклеп на радянських жінок!
Ага! Значить, допекло!
А сидить собі поруч вас солідна людина, очевидно, керівний товариш, і з сумом говорить:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Літературно мистецькі усмішки“ на сторінці 33. Приємного читання.
TextBook