Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

Та згодом Кіт не став держатись хати Поїсть, поп'Єг накрутить вус і.' йде гуляти,

очі у декотрих дівчат сумнішали, у деяких сердитішали, і дехто з них стискав кулачки.

Не на Анатолія Косматенка, а на Кота.

Батьки й матері уважно слухали і думали, мабуть: а чи не накручує вуса часом їхній' зятьок, що оце привела його до їхньої хати укохана донечка Людочка? Ох, треба придивитися! Щось він дуже вже тещу почав поважати!

Киця з Котом" розяучилисяг. Кіт дітей покинув.

Анатолій Косматенко кінчив байку з притиском:

«Чого, ж, — питаю, — не. вжилися?»

І завели:

«Характерами, бачте, не зійшлися!»

Було коли!

Він ішов з трибуни, а в залі лунали рясні оплески.

Потім Анатолій Косматенко читав «В'юна», підлизу й підлабузника, що проліз на посаду наглядача за дном у ставку, замість дзеркального коропа. В'юн, розуміється, і забруднив, і замутив дно. Мораль:

Таких. В'юнів, таку слизьку породу Одразу слід виводиш на чисту воду,—

дуже слухачам була до вподоби, і летіли на подяку байкареві знову гучні оплески.

Читав Анатолій Косматенко «Лисичку й Вовка», як побралися Лисичка з Вовком та поїхали автомашиною у весільну подорож, як зіпсувався в дорозі мотор і довелося Вовкові самому тягти машину. Вовк, тягнув, тягнув, доки

Зітхнув,

Упав і витяг ноги.

А Лисичка тим часом, в машині сидівши, М'ясця поїла, в дзеркальце гляділа

(Не постаріла?), А там схилилася — й рожеві бачить сни.

Жінки й дівчата, слухаючи байку, хмурнішали: «Що ж це, мовляв, байкар, такий молодий і такий симпатичний, і проти нас? Що ж ми всі — Лисички?»