Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

І знаходить для ворога слова пекучі, жалючі й гострі…

Лексика у нього народна, і він уміє вибрати для ворога з тої лексики слова безжалісні, такі, якими обзивав наш народ панів, попів, ледарів і всяке казнащо.

Про панів ми у нього читаємо:

І стрибуче, мов блоха, Вийшло куце, з піваршина, Закричало щось, завило, А вона — як мотовило, Довга, довга та суха І така ж, як він, — лиха.

Звернув на рецензію… Стоп!

Воскрекасенко дуже дотепний і пекучий у своїх епіграмах і пародіях.

Радісно, товариші, жити в радянському світі, коли з «інших» приходять у літературу талановиті письменники, що вони саме приносять радість і народові, і літературі.

От і Сергій Ларіонович Воскрекасенко прийшов з «інших» — майстер вдумливий, серйозний, дотепний, талановитий тощо!

«КАЛИНОВИЙ ГАЙ»

Стоїть собі повоєнне українське село. Колгоспне село.

А в тому селі вже нові хати побудовано, хати під черепицею, з великими вікнами, з просторими ганкамиверандами.

Під великими вікнами на клумбах та на грядках цвітуть троянди і цвітуть рожі, горять бузковим полум'ям зелені кущі, пахтить резеда, під легеньким вітерцем тихо погойдуються жоржини, а пишні кущі калинові ніби гарячою кров'ю покроплено.

Цвітуть сади…

Білорожева грушоябдуневишнева метелиця водить буйний танок у селі й понад селом. Село — садок!

«Попід селом тече річка, як скло, вода блищить», а над річкою густі очерети, і запашна осока по заводях, і ряска, і латаття, і білі водяні лілеї…

А у воді риба: і сомки, і щучки, і линки, і краснопер…

На острові серед річки — курінь, під столітньою дуплястою вербою, на вербі сіті рибальські порозвішувано, і жаки, і ятери, а перед куренем огнище, а над ним казанок, а в казанку юшка вариться…

А гусей скільки! І лебеді восени сідають. За єриками, на озерах, гуси збираються, Тисячі їх, і лебеді, а качок — як мошви!

Поза селом гаї, дубові, кленові гаї, а поза гаями і перед гаями безкрайні лани золотої пшениці, поля і кукурудзи, і соняшнику, і проса, і бавовнику…

Українське колгоспне село.