Розділ «Літературно мистецькі усмішки»

Один мікробіолог мені говорив, що, коли найбуйнішу лірику покласти в шухляду років на п'ять, вона всихає й перетворюється на сіно, якого навіть кози не їдять.

А коли зашухлядити на такий час збірку найгумористичніших гуморесок, на гуморесках починають бриніти сльози, автор тих гуморесок лисіє, починає ставити своїх онуків навколішки і може навіть до того рознервуватись, що вставить собі вранці жінчині зубні протези, а потім кричить на всіх:

— Чого я рота затулити не можу? Який же з нього гуморист? Затримали, виходить, у зрості!

Із Степаном Олійником цього, хвалити долю, не трапилось, та забувати про це не слід.

Це не значить, що коли до редактора з'явиться молода кучерява людина, подасть зошита з віршами і рішуче заявить: «Я — геній! Ось вірші!» — то обов'язково треба відразу дзвонити до директора видавництва «Радянський письменник», щоб опоряджував літака везти вірші до друку.

Навіть коли та молода людина подасть довідку від кербуда, що, мовляв, мешканець будинку № 40 по вулиці Зеленій Іван Красунь справді геній, що підписом і печаткою свідчиться, і тоді навіть не треба хапатись.

Треба сказати такому «генієві»:

— Сідайте, будь ласка! Покажіть язика! Скажіть: «А!» — І так ладиком до нього, ладиком: — Генія, мовляв, ще не видать, а так вроді «щось кудись лізе».

Література, в тому числі і гумористична, делікатна штука: недобереш — погано, перебереш — ще гірше…

Треба, щоб було «саме враз!» І треба, щоб усе було вчасно!

В резолюції Другого з'їзду радянських письменників України відмічено, що «із значними досягненнями прийшли до з'їзду письменники, які працюють в галузі гумору й сатири…».

Я гадаю, що така висока оцінка з'їздом роботи українських радянських сатириків і гумористів не позбиває їм їхніх шапок набакир і надалі вони носитимуть свої шапки скромненько, дужче наполягаючи на тому, щоб більше було таких книжок, як «Наші знайомі».

Я також гадаю, що всі талановиті українські сатирики й гумористи знають визначення ШоломАлейхема, що таке талант.

«Талант, — казав ШоломАлейхем, — це така штука, що коли вона є, так вона таки є, а коли її нема, так її нема…»

Знають вони також і інше визначення таланту — Максима Горького:

«Талант — це робота!»

Наслідком сполучення двох вищепойменованих визначень — «коли він є» плюс «робота» — і бувають такі книжки, як «Наші знайомі».

Дехто з письменників-гумористів замислюється:

— Чому, — мовляв, — сатиру й гумор ставлять на останнє місце? От і в доповіді т. Корнійчука спочатку — поезія, потім — проза, потім — драматургія, далі — дитяча література і аж останніми — гумор і сатира? Та й завжди так: і в статтях, і в оглядах… Чому?

Гумор і сатира не на останньому місці, а на лівому фланзі літературного фронту! І це зрозуміло: справжній полководець завжди на флангах становить найхоробріших, найбойовіших солдатів!